Які довгі зимові ночі,
За вікном холоднеча бреде.
Наче вже злипаються очі,
А той сон аж ніяк не йде.
Лиш думки, думки полохливі,
Як сніжинок нестримний рій:
Сьогодення новини мінливі
Та картини минулих подій.
Як там діти, чи все у них ладно,
А чи друзі здорові, живі?
В окупованому бедламі,
Виживаючи на самоті.
І вчорашні колишні друзі,
Ті, хто дружбу здали в утиль,
Чи в життєвій страшній напрузі
Відчувають провину і біль?
Та все більше думок про хлопців
І дівчат, хто в окопах в цей час,
Світлих янголів-охоронців,
Що воюють відважно за нас.
Запорошені снігом та брудом,
У пекельному тому вогні,
Мов гранітна незламна груда
Проти ворога ночі і дні.
Меж не має та вдячність, якої
Заслуговують захисники.
Бо безмірною, справді, ціною
Вони платять життям навіки.
Це бентежить, виснажує душу,
Лиш тепліє надія одна,
Що оту невідомість зрушать
Й закінчиться ця клята війна…
Так помолишся, зрониш сльозину,
Перейшовши нічний рубікон.
Із молитвою скресне крижина
І, нарешті, навіється сон.
Н. Шляхова
