Банк Іван Андрійович – Герой України

Військовому з Полтавщини Івану Банку посмертно присвоїли звання Героя України. Торік 11 вересня під час виконання бойового завдання біля села Білогірка на Херсонщині, захисник України Іван Банк отримав поранення через ворожий мінометний обстріл. Наступного дня воїн помер у лікарні. Військовому було 36 років. У нього лишився батько, брати, сестри та кохана.

Іван Банк був головним сержантом розвідувального взводу 46-ї окремої аеромобільної бригади й ще до початку повномасштабного російського вторгнення став професійним військовим.

Іван Банк народився у селі Вільний Степ Полтавської області та навчався у школі в Крутій Балці. У 18 років почав служити в армії. Брав участь у миротворчих місіях в Косово та Югославії. Заочно здобув фах еколога.

Весною 2014-го, з початку АТО, чоловік пішов захищати суверенітет України від проросійських терористів. Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Зокрема, прикривав вихід з Донецького аеропорту та виконував бойові завдання під Авдіївкою та Горлівкою на Донеччині.

Івана Банка нагородили орденами «За мужність» III ступеня та «Народний герой України». Також воїн був нагороджений нагрудними знаками за військову службу.

У 2018 році військовий не продовжив контракт і почав працювати на аграрних підприємствах у Полтаві та Рівному. Проте, після 24 лютого знову повернувся в армію. Він поїхав у 95-ту бригаду в місті Житомирі. Потім звільняв Київщину саме у складі 95-тої бригади. А вже у квітні їх розформували і він служив у 46-й окремій аеромобільній бригаді. Брав участь у боях за звільнення Херсонської області, проводив розвідку ворожих позицій і вогневих точок, ефективно знищуючи техніку окупантів.

Кохана Івана Банка – Альона Філіпась розповіла: «Він був спокійний, добрий, але занадто місцями. Щедрий, скромний такий: завжди люди говорили – самий усміхнений воїн. Завжди все старався налагодити мирно. Я його протилежність: імпульсивна, запальна така і він мене бувало заспокоював.
Мене вражає його героїчність і я йому говорила про це. Є відео, де він в Херсонській області на квадроциклі їде по замінованому полю й за собою веде наш танк, для того, щоб допомогти.»

Іван Банк та Альона Філіпась

Альона Філіпась розповіла, що напередодні загибелі Івана Банка, вони планували вдруге одружитися:

«Ми познайомилися у п’ятому класі: він прийшов до нас з іншої школи. І так він в мене закохався, але я його не розглядала, як потенційного нареченого і ми просто дружили протягом всіх шкільних років.

Потім після школи ми роз’їхались: його забрали в армію, я навчалася в Полтаві, але ми постійно підтримували зв’язок.

Коли Ваня пішов добровольцем в АТО, я хвилювалася за нього і коли у 2016-му він приїхав в чергову відпустку, то подивилася на нього якось іншими очима і ми вирішили одружитися. Я знала, що йому подобаюся і він неодноразово про це говорив впродовж всього життя. Одружилися навесні 2017-го року.

Ми прожили 2 роки та розлучилися, але продовжували спілкуватися. І повномасштабна війна стала каталізатором наших почуттів і повноцінного відновлення наших стосунків. Ми прийняли знову ж таки рішення про одруження – розписатися, хоча Ваня казав: «Я знав завжди, що ти моя. Для мене це все умовності».
Останній раз коли він приїжджав — у серпні, він мені пообіцяв, що приїде через місяць у відпустку і тоді ми розпишемося. Але не встигли…»

З полтавкою Іриною Каптур військовий познайомився у 2015 році у Слов’янську: жінка зі своїм чоловіком допомагали батальйону Івана Банка з ремонтом транспорту та медикаментами і необхідним спорядженням.

Ірина Каптур передає волонтерську допомогу військовим в АТО (Іван Банк другий зліва)

Ірина Каптур розповідає, що під час виконання бойових завдань військовий завжди намагався захистити від небезпеки своїх підлеглих:
«Якою людиною запам’ятала? Справжній і надійний. Він ніколи не буде нікого просити: він сам все зробить. У нього була така риса, що все сам і йому шкода було оцей «молодняк»: він їх весь час прикривав. Просив: «Оце ж в мене хлопчик 19-річний сирота: візьми його – допоможи. У нього там така контузія. А ти для іншого хлопця, передай щось смачненьке».

Після початку повномасштабної війни став закритіший: тільки писав, що потрібно. Виходив на кілька хвилин на зв’язок і все. Приїжджав кілька раз до Полтави: було помітно, що це не той Ваня. І очі вже не були такі веселі, як раніше. Він говорив, що важко було втрачати (побратимів – ред.). Дуже великі втрати. Їм вже було не страшно, але ж втрати були космічні.

Знаєте, вже якась така була сірість в очах. Він же завжди усміхнений був і його було легко розвеселити: ми щось розкажемо і він вже сміється. Він же дуже добра людина – це просто не передати словами, а після початку повномасштабної війни, він вже менше посміхався», – згадує волонтерка Ірина Каптур.
З волонтером зі Слов’янська Євгеном Павленком Іван Банк теж познайомився у 2015 році: чоловіки стали друзями.

«Ваня – дуже цікава позитивна людина. Він міг повести за собою хлопців. Вони його слухались не те що зі слів: він поглядом глянув і все – була в нього така аура.

Дуже порядний, наша сім’я дуже сумує за Ванею. Ми з ним познайомились, допомагали йому. Потім у них був виїзд під Новгородське, зараз Нью-Йорк (селище в Бахмутському районі — ред.), теж я своїм «бусом» їздив хлопцям допомагав: що просили те й привозили. Літо тоді було і в них там була проблема з водою і я воду возив їм.

Все, що було на його відповідальності: він все тримав, він все знав. Якщо щось треба, він завжди задавав питання і все це по можливості вирішувалось.
Дуже відповідальний хлопець. Навіть був такий момент: у них в Слов’янську були зношені кулемети на БТРах. Вони замовили – наші чоловіки зробили. І потім Ваня сам це все встановив, і всі ці кулемети він прострілював», – згадує волонтер Євген Павленко.

Шеврон підрозділу Івана Банка названого на його честь

Поховали Івана Банка в рідному селі на Полтавщині. Також у червні цього року на 30-й позачерговій сесії Полтавської міськради депутати затвердили нові назви для 95 вулиць. Зокрема, серед ухвалених рішень: перейменування вулиці Коваля на честь полеглого захисника України Івана Банка.

Родина втратила люблячого сина, брата, дядька, військовослужбовці – побратима, яким пишається вся Україна, а особливо Полтавщина. Він залишиться назавжди у нашій пам’яті, а вдячність за його подвиг житиме у серцях людей вічно.
Пам’ятаймо, що він поклав життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні.

Джерело: мережа Інтернет.
Матеріал підготувала провідний бібліотекар Н. Г. Бакум.