| «Енеїда» І. П. Котляревського – витоки національного відродження |
|
| Понеділок, 28 серпня 2023, 10:27 |
«Енеїда» І. П. Котляревського – витоки національного відродженняБлагословенна полтавська земля дала світу безліч талановитих людей знаних і шанованих, і в тому числі тут народився великий син українського народу, національний художник слова, батько нової української літератури – Іван Петрович Котляревський. Неперевершеність і унікальність його в тому, що через століття він доніс до нас, нащадків, живу українську народну мову, що він написав «Енеїду», твір, подібного до якого не було ні до Котляревського, ні після.
«Енеїда» – українська бурлескно-травестійна поема, написана Іваном Котляревським, в добу становлення романтизму і націоналізму в Європі, на тлі ностальгії частини української еліти за козацькою державою, ліквідованою Росією в 1775–1786 роках. Якщо говорити про час, в який була написана «Енеїда» – це був тяжкий час для українського народу. Це були часи втрати незалежності, адже у 1764 році скасована Гетьманщина як держава, у 1775 зруйнована Січ, а у 1785 видана «Жалованная грамота дворянству», яка взаконювала закріпачення селян. Іван Котляревський належав до покоління, на долю якого всі ці події вплинули безпосередньо. Він народився ще в Гетьманщині, а невдовзі рідна Полтава опинилася у складі нового державного утворення. Котляревський вирішив протистояти руїнницьким обставинам, звернувшись до невичерпного живого мовного джерела. Він береться писати про козацьку минувшину, переборюючи гірку певність, що, може, творить пам’ятник навіки втраченій батьківщині. Саме в ці часи і виходить «Енеїда» І. П. Котляревського… Отже, цей твір відіграв ведучу роль не тільки в літературному плані, а й в суспільно-політичному: він був одною із тих цеглинок, із яких сформувалась українська нація, українська ідентичність і самобутність та були зроблені перші кроки до розбудови національної свідомості. Поема заснована на сюжеті однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається вона з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Вергілія. Написана чотиристопним ямбом. Поема «Енеїда» – перша масштабна пам’ятка українського письменства, укладена розмовною українською мовою – якою спілкувалися і яку розуміли абсолютна більшість мешканців України. Побутувало довгий час переконання, що письменник копіював лише полтавську говірку. Звичайно, він орієнтувався насамперед на ту мову, з якою зріс, якою користувалися у його родині. Його мати – решетилівська козачка – говорила вдома винятково українською мовою. Але у його мовній палітрі можна віднайти слова, які не притаманні Полтавщині. Іван Котляревський використав у творі й слова, які були поширені у Чернігівській губернії, теперішній Сумській та Харківській областях тощо. У поемі Котляревський літературним прийомом, сатирою та гумором викриває та засуджує негативні соціальні явища суспільства кінця 18 – початку 19 століття, висміює українських панів і чиновників, козацьких старшин, їхній паразитичний спосіб життя, обжерливість, пияцтво, сварки. Разом із тим він уславлює героїзм, патріотизм, вірність обов’язку, мужність, товариську солідарність українського народу. Поема вражає своєю витонченістю у зображенні побуту та звичаїв різних суспільних верств української дійсності. «Енеїда» описує побут та традиції. Там вони зображені через пригоди козака Енея та троянців, що були прообразами козаків-запорожців. Поміщиків і феодалів Іван Котляревський зобразив, як богів, що мали всі негативні риси цих верств – хабарництво, інтриганство, зневажливе ставлення до народу. Деякі з них допомагають Енею, інші – перешкоджають. Деталізація їхніх взаємин зберегла в літературі опис українських традицій. «Енеїду» можна назвати енциклопедією українського народу. Вона зафіксувала все. За підрахунками дослідників, у творі майже 7 000 слів. І ці слова означають предмети українського побуту. Тут і одяг, і взуття, і головні убори дівчини, заміжньої жінки, чоловіків. Тут тканини, меблювання, начиння. Тут продукти харчування, сільськогосподарські знаряддя, зброя, музичні інструменти. Згадані народні обряди, звичаї, танці, ігри, хвороби, гуляння. Поема започаткувала становлення новочасної української літератури, її із захватом читали всі і бідні і багаті. Іван Котляревський, перекладаючи Вергіліїву поему, розповів про життя козаків, адже і сам був на військовій службі в Сіверському карабінерному полку, сформованому на базі декількох українських козацьких полків. Аби не дуже віддалятися від задумів Вергілія, він назвав козаків троянцями, а їхнього ватажка – Енеєм. Слід одразу зазначити, що Іван Котляревський був зовсім не першим автором, який взяв за основу героїчну поему Публія Вергілія Марона. Наприклад, 1791 року з’явилася «Вергилиева Энеида, вывороченная наизнанку» за авторством Миколи Осипова, пізніше продовжена Олександром Котельницьким. Через три роки – твір вихованця Києво-Могилянської академії Опанаса Лобисевича «Вергилиевы пастухи, в малороссийский кобеняк переодетые». На жаль, ця поема не збереглася. Проте літературознавці вважають Опанаса Лобисевича прямим попередником Івана Котляревського. Над своїм твором Котляревський почав працювати у 1794 році – щойно після виходу поеми Лобисевича. Довгий час його «Енеїда» поширювалася в рукописних списках, які подекуди суттєво відрізнялися один від одного. Зрештою одна з копій дісталася Петербурга і потрапила до рук видавця й мецената родом з Конотопа, колезького асесора Максима Парпури. Той завідував друкарнею Медичної колегії, де мав за помічника ще одного українця, вихідця зі Стародубщини, Йосипа Каменецького. Спільними зусиллями вони 1798 року видали перші три частини «Енеїди».
Цікаво, що Парпура і Каменецький нічого не повідомили Котляревському про свою ініціативу. Однак вони зазначили його авторство у назві твору («Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским»), зробили приписку «иждивением М. Парпуры» і посвяту: «Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается». Вірогідно, саме Йосип Каменецький уклав додатковий «Словник», який ішов за текстом твору і пояснював значення українських слів для російськомовного читача.
Це ж саме видання повторили – і знову без відома і згоди автора! – через десять років у петербурзькій типографії Івана Глазунова. Тільки 1809 року вже сам Котляревський опублікував чотири частини поеми коштом полтавського поміщика Семена Кочубея. У цьому виданні на окремій сторінці було вміщено повідомлення, яким автор засвідчував незгоду з двома попередніми виданнями, знімав з себе відповідальність за всі виявлені помилки і перекручення: «Энеида, на малороссийский язык мною переложенная, в 1798 и 1808 годах была напечатана без моего ведома и согласия. Она досталась господам издателям со многими ошибками и опущениями, случившимися от переписки, а сверх того и издававшие в ней по-своему многое переделали и почти испорченную выпустили под моим именем». Котляревський серйозно образився на попередніх видавців. Адже у третьому, авторському виданні, у сцені подорожі Енея до пекла з’явилися такі рядки: Якусь особу мацапуру Схоже, що під словом «мацапура» мався на увазі Максим Парпура. Значно пізніше літературознавці (Павло Житецький, Сергій Єфремов) робили спроби виправдати першого видавця «Енеїди». Вони стверджували, що ніякого особливого прибутку від книжки Парпура отримати не міг. Він опублікував її з любові до українського слова, виступивши як меценат, а не підприємець. Роботу над п’ятою і шостою частинами «Енеїди» Котляревський провадив до кінця життя. Незадовго до смерті він продав рукопис харківському видавцеві, надвірному радникові Йосипу Волохінову. 1842 року перше повне видання «Енеїди» вийшло у типографії Харківського університету. Саме за ним поема безліч разів передруковувалася аж до наших днів.
«Енеїда» І. Котляревського – суто народний твір. Головним героєм твору є наші люди. Троянське військо, на чолі якого стоїть «Еней», – це представники українського народу. Всією своєю поемою Котляревський продемонстрував незвичайну силу і волю народу до життя. І це не було його романтичним уявленням про рідний народ – він бачив цю силу по селах і містах, на полі битви, в образах, створених народним генієм. Українські люди в поемі виступають під античними псевдонімами. Але досить придивитися до кожного такого героя з давньоримським ім’ям, і перед нами, «як буряк, червоний, горлань, верлань, кулачник страшний і щирий кундель-степовик» – запорожець, один з тих, кого Котляревський знав не тільки з фольклору, а й особисто. Незважаючи на бурлескність зображення, поема стала не так героїко-комічною, як героїчною. В образах троянців Іван Котляревський змальовує могутність українського народу, сміливих запорозьких козаків, які своїм героїзмом дивували світ. Це ті самі люди, сильні, відважні, невтомні в походах, яким не треба багатства, але потрібна передусім свобода, без якої і життя для них немає. Це люди, здатні голими руками взяти розпечене ядро, які зневажають фізичний біль («ось казали, що болить, коли з живого шкіру здирали, а воно наче комарі кусають»). Вони помруть, але не стануть рабами. У поемі письменник-гуманіст засудив кріпацтво як велике зло, а панів та інших народних кривдників помістив у пеклі. «Енеїда» – це справжня енциклопедія життя українського народу. Мало не кожна строфа поеми для тих, хто уміє ту енциклопедію читати, може розгорнутися в цілу наукову розвідку про той чи інший аспект сучасної І. Котляревському дійсності. Письменник завжди дотримувався правди життя, яка повнокровно струмує в кожному рядку поеми. Зрозуміти предмет, явище, подію, ім’я, назване в поемі, – тільки половина справи. Друга, не менш важлива, – з’ясувати, в якому контексті твору, а разом з тим і реальної дійсності, історичної доби постає все, що складає зміст поеми. У ній не те, що строфи, – рядка, жодного слова немає, вжитого просто так, для зв’язку між епізодами. Усе працює, все несе смислове навантаження, кожне слово – там, де йому належить бути. І в усьому – виняткове знання буття українського народу, його психології, його характеру. Недарма письменник Вадим Пассек у 1841 році констатував, що поему «Енеїда» із захватом читали всі, «від грамотного селянина до багатого пана». Вже у першій половині XIX століття естафету Котляревського підхопили Григорій Квітка-Основ’яненко, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський, Михайло Петренко, Тарас Шевченко, формуючи українську літературну мову на народній основі. Вихід у світ «Енеїди» став епохальною подією в культурному житті України. Це була перша друкована українська книга, написана живою народною мовою, що своєю появою стверджувала початок етапу у розвитку нашої літератури. Цей твір є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури XVIII століття. Сьогодні у світових бібліотеках в приватних колекціях зберігається всього кілька примірників першодруків «Енеїди» 1798, 1808, 1809 та 1842 років. Найрідкіснішим виданням є першодрук 1798 року – окрім примірника в НБУВ, відомо лише про кілька інших примірників у найбільших бібліотеках та приватних колекціях світу. Менш рідкісним, однак теж надзвичайно цінним, є видання 1809 року – воно наявне лише в кількох десятках найбільших бібліотек та приватних колекцій світу. Видання 1808 та 1842 років менш рідкісні й зберігаються в понад сотні великих бібліотек і приватних колекцій світу. З усіх художників, які працювали над «Енеїдою» Котляревського, найпотужніші образи належать Анатолію Базилевичу. Починаючи з року першого видання «Енеїди» Базилевича (1968), книга з яскравими та дещо незвичними персонажами перевидавалася понад півтора десятки разів, зведений наклад склав більш ніж мільйон примірників, а самі ілюстрації отримали народну любов.
Творчість І. П. Котляревського відіграла важливу роль не тільки в українському письменництві, а й у розвитку духовного життя українського народу. Багато написано про І. П. Котляревського, проаналізовано його твори, майже кожен рядок. Історик, політолог, професор, колишній директор Українського наукового інституту Гарвардського університету Роман Шпорлюк наголосив, що в кінці 18 ст. завершився великий історичний період та йшов процес формування української нації: «Публікуй, або пропадай» – це було гасло українських «будителів». Вони розуміли, що якщо в часи Котляревського не видати книжку, то їхня мова, себто ідентичність, зникне». «Люди, які кажуть, що «Енеїда» Котляревського – етнографія – цієї книжки хіба ніколи не читали». Богдан Лепкий писав: «Енеїдою» він зробив справжнє чудо. Показав своїм і чужим, що українською мовою можна написати не тільки журливу пісеньку про нещасливу любов козака і дівчини, але й великий, епохальний твір, привчив, і своїх і чужих читати по-українськи…» «Енеїда» – свідоцтво багатства української мови, в ній неповторний український колорит, справжній народний гумор і сатира, іронічність і легкість розповіді. Віршована форма «Енеїди» була новаторською: десятирядкова строфа з правильним і суворим чергуванням рим, чотиристопний ямб, легкий та дзвінкий. «Енеїда» пов’язана з українською усною творчістю, але в той же час це виключно оригінальний твір. Завдяки цій оригінальності ми знову і знову читаємо «Енеїду», із задоволенням дивимось п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», знову і знову згадуємо батька нової української літератури. За мотивами «Енеїди» Я. Лопатинський створив оперу «Еней на мандрівці» (1911), М. В. Лисенко написав музику до «Наталки Полтавки» (1890) та «Енеїди» (1911). Сценічні ролі у п’єсах зіграли М. Щепкін, К. Соленик, М. К. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька та ін. Його твори були інсценізовані («Енеїда» – 1903, 1913, 1986) й екранізовані («Москаль-чарівник» – 1909, 1911; «Наталка Полтавка» – 1911, 1936, 1978).
1952 року у Полтаві було відкрито літературно-меморіальний музей І. П. Котляревського. У 1969 року у Полтаві на Івановій горі відкрито музей-садиба Івана Котляревського – меморіальний комплекс на основі садиби, де 1769 року народився і мешкав письменник.
А 200-річчя «Енеїди» відзначалося вже у незалежній Україні. 28 жовтня 1998 року Національний банк України на честь 200-річчя першого видання «Енеїди» у серії «Духовні скарби України» випустив золоту пам’ятну монету номіналом 100 гривень.
У 2023 році на державному рівні Україна відзначає 225-річницю з часу виходу поеми Івана Котляревського «Енеїда» – знакового твору, що започаткував становлення нової української літератури. «Енеїда» І. Котляревського переведена багатьма мовами народів світу: чеською, білоруською, болгарською, румунською, німецькою, англійською, польською, грузинською, есперанто, японською. «Енеїда» І. Котляревського ввійшла в золотий фонд не лише української, а й світової культури. Україна та світ й сьогодні з великим задоволенням читає «Енеїду» І. Котля¬ревського, яка органічно вплелася в українську та світову культуру. Вона живе разом з її автором, бо те, що служить народові, не вмирає. І. П. Котляревський своєю талановитою «Енеїдою» довів, що козаки хотіли, вміли та боролися за Волю, Віру, Землю, що козацька слава не вмерла і прийде час, коли вона відродиться по усій Україні. І час настав – незалежна, волелюбна, козацька Україна впевнено рухається демократичним шляхом. Джерело: мережа Інтернет. |
Іван Петрович Котляревський
Перше повне видання «Енеїди» Котляревського (шість частин), 1842 рік. 
Пам’ятник Івану Котляревському у Полтаві
