2016.07.13 09:54:31

Відділ комплектування та наукової обробки літератури

Мова - унікальне явище в житті людини і суспільства. Мова - душа кожної національності, її найцінніший скарб. Кожен із нас має гордитися своєю чудовою українською мовою, адже вона того варта. Ось так написала про нашу рідну мову Віолетта Дворжецька:

Пальчик Олена

мова

2016.05.13 13:24:49

Інформаційно-бібліографічний відділ

ПУЕТ-55!

Весенней дымкою одет,
Ликует Университет.
От ПКИ и до ПУЭТ
Сияет долгий яркий свет.

Ведь за свои пятьдесят пять
Сумел на ноги твердо встать.
Непрост сквозь тернии полет
И достижение высот.

Здесь масса творческих идей,
Нелегкий важный труд людей.
Здесь задают студенты тон,
И мудрый опыт покорен.

Вершины знаний здесь чисты,
И крепки с практикой мосты.
К тому же каждому дано
К признанью прорубить окно.

Увидеть будущее в нем
И наш растущий общий дом.
В расцвете лет и полным сил
Прекрасный дружный коллектив.

И поименно тех назвать,
Кто у истоков смог стоять.
Кто создавал и кто творил,
Науку кто боготворил.

Кто и за совесть, и за честь
Учил и нес благую весть,
И кто за столько славных лет
В истории оставил след.

Итог работы, он таков:
Ведь тысячи выпускников
С уменьем, верой, как должны,
Поддерживают честь страны.

Что ж, Альма-матер, так держать!
Тебе сегодня пятьдесят пять.
Живи и здравствуй много лет,
Наш славный университет!

Наталія Шляхова

ПУЕТ | ювілей

2016.04.13 06:08:50

Відділ обслуговування навчальною і науковою літературою

Станом на 2002 р. найменшою у світі вважалася книга "Хамелеон" А.П. Чехова розміром 0,9 х 0,9 мм. Вона містить 30 сторінок по 11 рядків тексту на кожній, 3 кольорові ілюстрації. Книга була видрукувана і переплетена у 1996 р. у м. Києві.Пізніше, завдяки бурхливому розвитку нанотехнологій, вчені-фізики з Канади створили книжку розміром 0,07 х 0,1 мм. Називається вона - "Teeny Ted from Turnip Town". Книга складається з 30 керамічних мікротаблічек, що використовуються замість паперу, а сфокусований пучок променів іонів гелію (діаметром 7 нанометрів) використовувається замість чорнила. І щоб прочитати її, потрібен електронний мікроскоп, здатний збільшувати у 8000 разів.Дванадцять самих маленьких книг світу вміщаються в одній столовій ложці. Серед них є мініатюрне видання Корану, словник англійської мови на 12 000 слів і Конституція Франції.

Раніше найбільшою книгою у світі вважалася "Суперкнига", розміри якої становили 2,74 х 3,07 метра. Вага цієї книги - 252,6 кг і налічуває вона 300 сторінок. "Суперкнига" була видана в Денвері (штат Колорадо, США) у 1976 р. Проте в 2004 р. в Росії видали книгу під назвою "Найбільша в світі книга для малят". І хоча в ній всього 4 сторінки і 12 віршів для дітей, ця книга має воістину значні розміри. Висота книги становить 6 метрів, ширина - 3 метри, а вага цієї книги-гіганта - 492 кг.

Найдорожчою книгою, що знаходиться в приватних руках, є так званий "Лестерський кодекс". Інша її назва - «Трактат про воду, землю і небесні тіла", створений Леонардо да Вінчі. У 1994 р. її купив за 24 млн доларів знаменитий засновник компанії "Microsoft" Білл Гейтс. Книга являє собою збірник думок, знахідок і висновків Леонардо да Вінчі на різні теми. Сама книга - це всього 18 пергаментних сторінок, скріплених між собою, причому прочитати таку книгу можна тільки за допомогою дзеркала.

Найтовстішою друкованою книгою у світі є WIKIPEDIA. Вона являє собою збірник статей з мережі Інтернет, що її любитель книг Роб Метьюс вирішив надрукувати у вигляді одного тому. Таким чином, паперова версія цієї книжечки склала 5000 сторінок.

 Бакум Наталія

книга | інформація | знання | читання

2016.03.22 07:16:47

Відділ автоматизації та електронної обробки документів

Ірина Савка. «Осиний мед дикий»

Чи розуміємо ми, що подеколи Слово – спасенне?

Не стільки для відчуттів, як для розуміння,

ЩО з нами відбувалося – відбувається – і має відбутися?!

Марія Матіос

2013 року у Видавництві Старого Лева з’явилася збірка новел Ірини Савки «Осиний мед дикий», щира та відверта.

До моїх рук ця книга потрапила влітку 2015. Замовляючи чергові новинки від Видавництва Старого Лева, в розділі Розпродаж я знайшла посилання на це видання, зацікавилась анотацією та й ціна приємно вразила… Спершу цю книгу взяла до рук моя мама, прочитала, як то кажуть на одному диханні, потім читала та перечитувала я, читала, плакала…потім брали знайомі, колеги…

«Цей тонкий, ніжний і нещадний літопис в інтерпретації Ірини Савки у певні моменти то прискорював, то стишував моє серце, змушував сміятися і тамувати сльози водночас,– у передмові до книги пише Марія Матіос. – Невигадані людські історії під пером чутливої і дуже уважної до життя жінки ожили голосами і краєвидами, зигзагами доль і сердечністю викладу. Ці короткі, майже скупі оповіді, в яких клекочуть стефанківські пристрасті та гаряча українська історія разом із сьогоденням, ніби водномить зійшли із гір високого людського духу і підлої ницості, непоказної щирості і лютої неправди. У цих образних та мінімалістських історіях сконденсовано цілі саги УКРАЇНСЬКОГО життя. Іноді здавалося, що ця незнайома мені жінка – Ірина Савка – моя посестра і співавторка…» Як на мене, дорогого вартують ці слова знаної майстрині художнього слова, авторки «Солодкої Дарусі», «Майже ніколи не навпаки», «Черевичків Божої Матері»…

Ірина Савка за освітою музикант і ніколи не писала оповідань…«Я не збиралась бути письменником, – говорить вона, – але ті історії, які були закладені в мені ще з мого дитинства, треба було виштовхнути на поверхню… Дякую Богу за те, що забрав у мене спів, тому що була пов’язана з ним усе життя, а вклав у руки перо. Коли з’явився вільний час, захотілося віддати данину тим, котрі про себе вже не заявлять, не напишуть, хтось про них теж не мовить. Вийшли такі правдиво доповнені історії, де домислу та правди порівну… Пам’ятаю це все з розповідей моїх рідних. Часом навіть уночі, дорогою кудись сюжет просто ліз у голову. Потім приходила додому та мусила його записати…Ці оповідання, як мої пізні діти. Їх багато, вони дрібненькі, але найдорожчі мені.»

В збірці три розділи та вісімдесят дев’ять новел, в яких багато ліричних замальовок, колядок, співанок, віршів, що линуть з глибин серця нашого народу.

Перший розділ «Білі полотна», за словами Оленки Кравчук («Друг Читача»), сповнений духом села, духом свята, духом доброти та невинності, в ньому дитячі радощі та турботи. Ірина Савка змальовує світ, в якому зростали наші бабусі й дідусі, показує звідки походить наше коріння. Різкий контраст другого розділу «Червона нитка» змінює світосприйняття і переносить нас в інший часовий простір, де вже так багато болю… Біль матерів за втраченими синами, яких пестили, викохували, вимолювали... Біль селян-господарів, в яких забрали все та вигнали на колгоспне поле… Біль за втраченим коханням, яке не змогло виправдати омріяних надій на особисте щастя… Біль зради, яка обпекла серце та витрусила душу… Біль спогадів за молодістю, яка промайнула так швидко, що й ніби не було… У цьому розділі стільки того болю, що для радості залишаються самі крихти. Новели у трерьому розділі «Божі квіти» доповнюють попередні. Деякі з них сягають і нашого часу. Тут людська доброта та ненависть, вдячність та зневага, материнська радість та сльози, любов та зрада. Все як у житті, бо ці оповідання і є життям.

Коли 1 листопада на сторінці Любові Якимчук у Facebook прочитала: «1 листопада 1939 року Західна Україна була приєднана до решти України, яка тоді скорочено називалася УРСР. І подосі Західна Україна мало відає про те, що було з рештою України за той час, коли вони не були разом, і часто помилково називає цю решту України Східною, навіть не розбираючись у деталях. Уже на той час на не-Західній, розстріляли інтелігенцію, розкуркулили та виморили голодом селян, а Академія наук втілювала в життя московську інструкцію з наближення української мови до російської. Терор породжував страх і мовчання – ідеальні методи до винищення пам’яті (історичної, родинної, пам’яті мови). І так само не-Західна мало відає про свою частину тіла, яку довго від неї ховали. І ніхто не спитає один одного: а що ти робив, поки наді мною ставили експерименти, а ти, чому не допомагав, поки ми тут університети і церкву ховали в підпіллі, чи не потрібна тобі церква й університети? А я навіть не думав, чи потрібна, а думав, як би не назвали ворогом народу (дорівнює "розстріляли")…»… отже, коли прочитала цей допис, то відразу пригадала прочитану влітку збірку новел Ірини Савки, як і пригадалися мені читані раніше твори Марії Матіос.

Не обов’язково шукати в підручниках з історії що там і з ким було – беріть до рук книги, читайте, плачте, передумуйте, переповідайте, а ще питайте у батьків, дідусів та бабусь… відкривайте людські долі, які знайшли спокій на сторінках життя.

P.S. Незабаром книга з'явиться й у фонді нашої біблотеки.

Світлана Гришко

2016.02.12 12:06:30

Відділ комплектування та наукової обробки літератури

Книжка – це як ложка, молоток,
колесо чи ножиці. Один раз винайшли –
і покращити вже неможливо.
Умберто Еко

Найбільш поширений стереотип сприйняття бібліотеки у сучасному суспільстві – навіщо ходити до бібліотеки, якщо всю необхідну інформацію можна знайти в Інтернеті. Дійсно, останніми роками у вільному доступі є безліч електронних книг, які поступово витісняють паперові видання. Електронна книжка має певні переваги, а саме: компактність (електронний пристрій може вмістити сотні книг), менша вага та розміри (простіше транспортувати), можливість повнотекстового пошуку, економічність (низька вартість або безкоштовне завантаження) тощо.

У наш час комп’ютерних технологій і швидкісного Інтернету паперовій книжці пророкують незавидне майбутнє. Адже багато наших сучасників читають тексти з моніторів різноманітних ґаджетів, а друкована книга часто сприймається як пережиток минулого. Однак, за даними соціологічних опитувань, переважна більшість українців (73%) вірить у вічність друкованої книги, а 30% - надають перевагу електронній. Поки що в Україні друкується та продається більше паперових книг, ніж електронних. Отже, книги електронні та друковані мають співіснувати, обидва типи поки що потрібні й необхідні. Людство не вперше переживає зміну носіїв, технологій фіксації і поширення інформації. Книжки не зникають, вони просто змінюють свій формат. Так само потрібно змінитись і бібліотеці. Сучасна бібліотека - це не установа, яка тільки зберігає книжки, бібліотека повинна стати відкритим простором, мультіресурсним центром інформації та спілкування для існуючих і потенційних користувачів.

Бабенко Ю.

бібліотека | електронна книга

2015.12.04 11:56:52

Інформаційно-бібліографічний відділ

Мій храм – моя бібліотека

Есе

Осінь… Неначе журавлі в небі, летять роки у вирій мого життя. «Курли-курли…» – відлунюється в серці. Сріблясте павутиння бабиного літа вплітається у волосся, а холодний осінній дощик так і норовить залишити на щоках вологий слід. Ось вітер-пустунець розганяє важкі чорні хмарини, і на землю сонячним мереживом ллються мої спогади…

Осінь… Здається, що йду великим яскравим килимом із листя, пухнастих хризантем та здалеку помітних червоних китиць калини. На душі так радісно і водночас бентежно. І ось я на порозі свого храму – Бібліотеки! Навкруги – знайоме оточення і особливий затишок, своя дивовижна аура. Виблискують, мов запалені свічки, корінці книжок, каталоги стоячи зустрічають тебе із широко відкритими очима, столи зі стільцями наче ласкаво запрошують: «Давайте разом присядемо і поринемо у чудовий світ пізнання!» На стіні – портрет Тараса Григоровича, який суворо поглядає з-під густих брів і наказує: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…»

І тебе, справді, огортає якесь незрівнянне відчуття важливості цього місця, потрібності цієї справи. Бо ти ж, насправді, у храмі знань, світла, науки, а тому треба молитися за його чистоту і майбуття… Молюся, щоб не канула у вічність наша професія, щоб доля була прихильною до мене і моїх колег, щоб процвітали і наша Полтавщина, і вся Україна…

Осінь. Уже тридцять друга з того часу, як уперше увійшла до бібліотеки Полтавського університету економіки і торгівлі як бібліограф. З тих пір багато змінилося: і люди, і техніка, і саме життя. Але незмінним залишилося моє ставлення до своєї другої домівки, до найкращої бібліотечної сім’ї, з якою була і в радості, і в горі всі ці роки.

І знову осіннім золотавим килимом поспішаю до моєї Бібліотеки, а десь високо у небі ледь чутно журавлі прощаються з рідною землею: «Курли-курли…»

Наталія Шляхова

бібліотека | осінь | університет

2015.11.26 11:17:28

Відділ автоматизації та електронної обробки документів

Любов Якимчук. "Абрикоси Донбасу"

"Однією з найпомітніших поетичних новинок 2015 року стала книжка поетки Любові Якимчук «Абрикоси Донбасу» (надрукована у «Видавництві Старого Лева»). Стала великою мірою через трагічні обставини, за яких кожен «донбаський голос» дістає особливу увагу, але зовсім не тільки через них — книжка справді цікава, яскрава і концептуальна… У часи, коли багато українців знайомляться з цим регіоном і всілякими його нюансами у дуже специфічний спосіб, такий «поетичний Донбас» справді має чимале значення… і, мабуть, символічно, що все це видано саме у Львові...," - Олег Коцарев, День.

Любов Якимчук - https://www.facebook.com/iakymchuk

Любов Якимчук: «Про війну вірші можуть бути лише голі, як дроти без ізоляції, дуже прості та без надмірних кучерявостей, але із чіткими деталями. Ці вірші мають бути як злочин, про який соромно згадувати, вони – як ці щоденні вбивства без прикрас, неприємні болючі вірші – як допити заручників, яким ставлять банки на живіт, яких ґвалтують, у яких стріляють. Вірші, як мешканці в окупованих містах, яким нема куди втікати і яких ніхто не рятує від перманентної загрози їхньому життю. Про війну – криваві та смердючі вірші. Поезія, що розкладається, але яка ще не розклалася. Розкладена поезія – це вже смерть, а нам треба жити, але жити усвідомлено. Мінімум метафор, більше мовчання, більше того, що не вкладається в слова. Якщо вже чинимо злочин, то усвідомлено. Такі тексти мають бути як сама війна, у якій ми не завжди можемо встановити хід подій, але за наслідками (розкиданими тілами та розлитою кров'ю) ми знаємо, що тут щось сталося. Це може додати поезії мовчання або натуралізму, і з поміж цих двох я вибираю мовчання».

"Беручи до рук чергову поетичну новинку від Старого Лева, в принципі, очікуєш на якісне видання. Але цього разу отримуєш не просто непогану збірку, а книгу, яка б’є під дих. Над просто хорошою літературою іноді можна задрімати, думаючи паралельно про щось своє. З «Абрикосами Донбасу» я не змогла заснути навіть серед глибокої ночі, аж поки не дочитала до кінця…", - Олеся Мамчич, ЛітАкцент.

…моє знайомство з поезією Люби Якимчук сталося завдяки Видавництву Старого Лева – наприкінці весни на сайті у рубриці Вірш дня було опубліковано її Молитву. Не знано скільки голосів на дню проговорюють-промовляють-прочитують ОТЧЕНАШ – одні й ті самі слова, але слова щоразу сповнені різним змістом…

…зачепила… запала…. Зараз багато гарної української поезії, справжньої, самобутньої… Коли було проанонсовано вихід у друк Абрикос Донбасу, не зважилась придбати для себе, а й на краще – бо залишилась би книжечка просто книжечкою на поличці, і коли би дійшов час до неї невідомо… саме приїзд Люби Якимчук до Полтави спонукав не просто взяти до рук книгу, не просто погортати сторінки, а почати читання – від початку, від передмови… й далі, далі, далі… чи то червона нитка Оксани Йориш винна, чи то просто зустріч з автором та енергетика Люби, жіночної, тендітної, й енергетика її віршів, зовсім не схожих на неї, як на перший погляд (5 листопада Любов Якимчук презентувала свою книгу в Полтавському національному педагогічному університеті)…

А ось слова головного редактора «Видавництва Старого Лева», у якому вийшла книга Люби Якимчук, Мар`яни Савки: «Десь би вони вже мали скоро достигнути – зацвісти, зав’язатися і достигнути, абрикоси зі шматочками вугілля замість кісточки. Абрикоси Донбасу – з дерева дитячої пам’яті, з дерева викраденого дитинства. Падають на землю і котяться, котяться безнастанно, як піщини часу у велетенській клепсидрі, переповнюють окопи і шанці, блокпости і порожні школи, сади і покинуті будинки з чорними більмами замість вікон, потрапляють в затоплені шахти і гарматні жерла, проникають в судини і кров, циркулюють цілою країною. Як вірші Люби Якимчук, вірші, які вибухають у свідомості і розривають світ на мільйони нерівних пазлів, які за логікою речей неможливо допасувати, так само як годі шукати звичайної логіки в руйнації, яку несе війна. З цих нерівних пазлів витворюється дивна картина – водночас знайома і сюрреалістична, так буває, коли звичні речі набувають нових несподіваних сенсів. Коли міста і слова розкладаються на частинки, які вже не стануть одним цілим. І сльози «стають сіллю кам’яною». А все твоє дитинство раптово й нестримно дорослішає...Частини цих віршів не було б, якби не Майдан, не війна, не шалена деструкція всього, що було твоїм, належало тобі. Ці вірші були б інакшими, якби авторка народилася деінде, а не там, де зараз лінія вогню. Від них можна було б заховатися і не читати, так як ховаємося від новин про щоденні втрати, про вантажі 200 і 300. Бо в зоні болю перебувати як мінімум дискомфортно. Можна було б удати, що такої книжки немає. Але ось вона, реалізована, втілена в папір, у фарбу, у пронизливу графіку. Можна було б її не читати – і не спізнати болісної насолоди від віршів, які проростають корінням у тлін і впираються кронами в небо, кричать і моляться, і свідчать. Це книга віршів, які не лише проникають у душу, а й продирають нутро. Вони залишають наскрізні отвори у свідомості, крізь які прозирає та реальність, від якої хочеться затулитися долонями. Ці «Абрикоси Донбасу»достигають цілком в пору і смакують водночас гірко і солодко. І я маю велику надію на те, що ця книжка своєю напругою, болем своїм не залишить нікому шансу на байдужість."

Раджу проЧИТАТИ… Просто прочитати та відчути...

P.S. Полтавська битва. Любов Якимчук.

Світлана Гришко

книга | Абрикоси Донбасу | Любов Якимчук

2015.11.17 12:44:13

Відділ обслуговування навчальною і науковою літературою

1. У книгах найкраще систематизована інформація.

Книга дозволяє краще інших джерел інформації (зокрема, Інтернету) систематизувати нову інформацію. Це дуже важливо як ви вже, сподіваємося, зрозуміли. Фрагментарні знання – це звичайно в якихось моментах і добре, проте тільки системність інформації дозволяє користуватися цими знаннями протягом всього свого життя, а не тільки в одному конкретному випадку.

2. Книги дозволяють вам глибоко вивчити те, що вас цікавить.

Коли людина працює, то, як це буває в більшості випадків, вона вважає, що  вже досить знає, щоб можна було з зневагою ставитися до навчання. Однак, така людина глибоко помиляється. Вся справа в тому, що, швидше за все, ця людина отримала лише «айсбергові» знання, тобто знання, які лежать на поверхні. Однак, той, хто володіє не тільки поверхневими знаннями, а й знає  більше, то він зможе досягти набагато кращих результатів у своїй роботі і в житті. Отже, якщо  хочете в чомусь розбиратися як фахівець – читайте книги, написані справжніми гуру своєї справи!

3. У книгах менше ймовірність того, що інформація недостовірна.

Коли ви відкриваєте книгу, написану людиною, яка є експертом в тій чи іншій області, то ви відразу ж відчуваєте глибину думок цієї людини. Це справжній фахівець, який «дихає» своєю професією. І як ви думаєте, чи буде він  писати недостовірну інформацію, піддаючи негативній критиці свою репутацію? Думаємо, що навряд чи. Він дуже нею дорожить. А як справи йдуть в Інтернеті? Хто пише статті на сайтах? Ви знаєте цих людей? За рідкісним винятком, імена авторів публікацій в Інтернеті мало про що говорять. Відповідно, вони можуть писати про що завгодно, як завгодно і т.д. Тому, якщо хочете отримати максимально коректну інформацію з того чи іншого питання, то краще всього звернутися до книжкових видань, а не до Інтернет-джерел .

4. У книгах є посилання на інші достовірні джерела.

Автори (фахівці) завжди дають посилання своїм читачам на інші перевірені книги, яким вони самі довіряють і які витримали критичний тиск з боку громадськості та наукової спільноти. Коротше кажучи, в книгах, в більшій своїй частині, посилаються на найкращі роботи в тій чи іншій галузі. У зв’язку з цим констатуємо наступне: хочете розширити знання з суміжних питань – вибирайте ті книги, які радять автори інших книг.

5. У книгах розповідається як влаштований цей світ.

У кожній книзі автор пише про щось своє, про свою область. Однак про що б не писали різні автори, всі вони намагаються до вас донести своє бачення світового порядку. Як у світі все влаштовано? Чому тут все відбувається так, а не інакше? Де грань між добром і злом? Автори намагаються відповісти на ці та інші питання у своїх творах.  Логічно тоді припустити, що чим більше заздалегідь ви дізнаєтеся «ключів» рішення майбутніх життєвих проблем, тим легше вам буде жити у дорослому житті. Отже, книги слід читати ще й тому, що вони дають конкретні відповіді на найрізноманітніші життєві проблеми.

6. Книги допомагають піти від гнітючої реальності.

Якщо ви зараз живете не так, як вам би хотілося, якщо на вас тисне зовнішнє оточення, яке, в даний момент, дуже важко змінити, то вам допоможе захиститися від гнітючої обстановки читання книг. Як? Яким чином? Пояснюємо: у книгах, в більшості випадків, розповідається про якийсь «ідеал», який в реальному житті недосяжний. Тому, якщо ви хочете наперекір долі піти у світ ідеалів, і поступово ставати все кращими і кращими, то книга вам вірний помічник!

 Бакум Наталія

читання | знання | інформація | книга

2015.10.29 12:01:01

Відділ автоматизації та електронної обробки документів

Як потрапити до бібліотеки... Не про географію, а про біографію

Питання щодо майбутньої професії хтось вирішує ще в дитинстві, а для когось і в дорослому віці воно залишається tabula rasa. Отримавши диплом, часто працюємо не за спеціальністю, а коли й пощастить працювати за фахом –  саме в професії освоюємо її справжню.

Розповідь про ту чи іншу професію часто починаємо зі слів: «професія… одна з найдревніших у світі…» І перелік таких найдревніших професій доповнюється кожного разу новою…

Бібліотекар… щодо стародавніх бібліотекарів відомостей мало, проте в загальних рисах можемо собі уявити що це були за люди та чим вони займались.

А які ж ми – сучасні бібліотекарі? Як ми потрапили до бібліотеки?... 

От мене особисто до бібліотеки привела моя мама.  Одразу скажу, що було мені тоді трішечки за 20, я закінчила ВНЗ та півроку просиділа вдома – з роботою за спеціальністю (вчитель російської мови та літератури та практичний психолог) зовсім не складалося, і мама моя – не бібліотекар, вона –  бухгалтер… В дитинстві я сама ходила до бібліотеки, без мами, і тоді зовсім не думала про те, що бібліотека може стати… А от-таки й стала місцем моєї роботи, першим і, наразі – останнім...  Хоча доля про щось-таке натякала – в моєму дитинстві всі школярі мали якісь доручення, так от я відповідала за зв’язки з бібліотекою, була бібліотекарем класу. І маємо що маємо: бібліотекаря…

Отже, прийшла в професію не маючи профільної освіти, опановувала все на практиці. Спершу думала, що ніколи не розберуся з класифікацією ББК, але не такий вже й страшний той класифікатор, якщо його вивчаєш, коли перед тобою читальна зала, в якій сила-силенна студентів (до речі, твоїх однолітків!) зі списками літератури. Потім була електронна читальна зала – студентів вже не боялася, але з острахом дивилась на комп’ютери та намагалась зрозуміти тонкощі пошуку літератури в електронному каталозі та структуру електронних документів. Далі – робота по створенню електронних книг… Але все повертається на круги своя: електронна читальна зала… Проста констатація фактів, а для мене – частина мого професійного шляху… приємні згадки про колег та студентів, були й не найкращі моменти, але вони розчинились в бочці меду… Ні хвилинки, чесно кажучи, не пошкодувала, що так склалося, адже все в нашому житті робиться на краще, чи майже все!..

Вірте чи не вірте, але все як у казці: жили вони душа в душу… хоча не так: чому жили, живемо, точніше – працюємо, а коли між колегами лад та взаєморозуміння (трапляються інколи маленькі прикрощі, а з ким не буває), то від цього тільки користь роботі.  Та й нам від роботи неабияка користь – чого лише варта енергетика наших любих та шановних користувачів-читачів!!!

А як ви потрапили до бібліотеки?... Це я серйозно, без жартів… 

Світлана Гришко