Tag: поезія
 |
 |
 |
|
До тих, хто не любить Україну
Весна чудова за вікном, неначе,
День сонячний і птаство гомонить.
Чому, скажіть, душа так гірко плаче,
Стискає в грудях й серденько болить?
Бо Україною медійний морок ходить,
Важкі часи, напружена та мить.
А світ, напевно, з розуму вже сходить,
Комусь всіх українців знищити кортить.
Вже котрий рік війна, що нас вбиває,
Із горя люди розбрелися по світах.
Та чорна сила незлічена прилітає:
Калічить і руйнує, і зриває дах.
Хтось чесно свою землю захищає,
В брудних окопах мерзне і горить.
Хтось боязливо за кордон тікає,
За долари броню купує й мирно спить.
А дехто за ворожі обіцянки,
За копійки країну продає.
Нікчемні юди, злісні вовкулаки
На цій війні ви заробляєте своє.
За що ненавидите ви оцю країну,
Яка дала життя, ростила залюбки?
Навчала вас любові, вірності єдиній,
Лиш на добро благословляла на роки.
Людська в вас кров чи порчена водиця,
Де щезли честь і совість, світлі почуття?
То знайте, прийде карма, як годиться,
Не варто вам, нікчемам, те життя.
Ідіть до пекла, наші воріженьки
Вам не зламати українців дух.
Бо в тебе, рідна Україно-ненько,
Народ-герой і справжній відчайдух!
Н. Шляхова
|
|
 |
 |
 |
|
|
|
|
 Похмурий лютий, накивавши п’ятами,
Подався до північних берегів.
Забрав морози зі сніжинками лапатими,
Сувору вседозволеність вітрів.
І першим променям тремтливим і ласкавим
Тихенько усміхнулася вона.
Й пішла землею, статна, величава,
Зігріта сонцем дівчина-Весна.
Тебе чекали всі холодні ночі,
Сумних подій переборовши вир.
І знову дивимось в твої прекрасні очі
З надією на той жаданий мир.
На чисте небо і пташине щебетання,
На ніжний шепіт листя і трави.
На тишу в дивний час смеркання,
Яскраві ранки та веселок кольори.
Єднаймося, радіємо душею,
То Божа сила – чарівна Весна.
Добро разом відроджуємо з нею,
Бо Україна-ненька в нас одна!
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Шануймо свою землю!
Ходить світом недоля, розливаючи морок,
Важкий попільний смог стер блакиті красу.
І, відчувши холодний загрозливий доторк,
Враз засмучене небо проронило сльозу.
Ані хмарок білявих, ані променів ясних,
Та лише ця тривога і болючий той щем.
І навзрид заридало безпорадно та рясно,
Десь пролилося грізним кислотним дощем.
А землі нашій дихати б на повні груди,
Де є свіже повітря й прозора вода.
Наче шрами на тілі, сміття, тонни бруду,
Це – глобальна проблема, суцільна біда.
Кожне деревце, кожна маленька рослинка
Та кожнісінька жива істота навкруг
Відчувають і біль, і задуху настільки,
Мов скували їх міцно в смертельний ланцюг.
Скільки тих нечистот зливають у ріки,
А в повітрі витає купа злих речовин.
То є наша велика провина навіки,
Що залишимо ми для майбутніх родин?
Берегли наші прадіди землю, жаліли,
Шанували і цьому навчали дітей.
І нам конче потрібні сьогодні ті сили,
Щоб змінити скоріше такий стан речей…
Люди добрі, та ви схаменіться, їй-Богу,
Допомоги благає довкілля, зове.
Свою землю любіть, як життєву дорогу
І скоріш починайте, неодмінно з себе!
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
 Дивно це якось, неначе учора
Двадцять четвертий, ще юний на вік,
Поряд ішов крізь тривоги, затори,
А вже сьогодні, сумуючи, зник.
Ще час випробувань, злого ненастя,
Ми гірку чашу п’ємо аж до дна.
Все ж, сподіваємось, згинуть напасті
І закінчиться ця клята війна.
Ні, не спромігся Дракон Дерев’яний
Те переможне назвати ім’я.
Справу завершить заступниця знана
Спритна і мудра Зелена Змія.
Нехай вражину у вирву бездонну,
Як можна далі, тягне звідсіля.
Чи «по-братерські» обіймуть пітони,
Чи «приголубить» гримуча змія.
Щоб пам’ятали русняві нащадки,
Дихати, навіть, боялись в наш бік.
Та воювати не мали і гадки,-
Хай безвідрадним для них стане рік!
А українцям бажаємо щиро:
Сили і злагоди, мудрості дій
І Перемоги, і справжнього миру,
Хай несе щастя рік цей Новий!
Точкою відліку може він стати,
Для України – майбутнього знак.
Що ж, зустрічаймо наш двадцять п’ятий
З вірою в чистих серцях, тільки так!
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
НОВОРІЧНЕ СВЯТО (гумореска)
В одному селищі, уточнювать не буду,
Зійшлись бальзаківського віку люди.
І вирішили дружно і завзято
Разом провести новорічне свято.
Хай вік солідний, хто б що не казав,
Запрошуємо всіх кому, звичайно, за…
Ми ж у Європу ідемо, а тому, дорогенькі,
Те свято зробимо пристойним і гарненьким.
В місцевому кафе забронювали залу,
Ялиночку-красуню встановили вдало.
Стіл повен і напоїв, і наїдків
І музика, що до душі, знайшлася швидко.
Посходилося товариство славне.
Так, гості готувалися не марно:
Кращі наряди, маски, мішура.
Тож, розпочати дійство вже пора.
Піднявся сам колишній голова,
Немов на зборах, вичавив слова:
Є пропозиція, поставити залік
І провести, як треба, Старий рік.
Налили в чарки те заморське віскі
І огірочком закусили українським.
Ще повторили, душу відвели
Й нічого класного в тім віскі не знайшли.
Що ж, друзі, - встала секретарка говірка,
- Підтримаєм свого виробника!
Ось справжній первачок, немов сльоза,
Це – гарний настрій й болячкам гроза!
Полинув за столом веселощів потік.
Шампанське пили вже за Новий рік.
Скрізь подарунки, усмішки, вітання,
Із гумором сільським душевні побажання.
У розпалі подій під тости міцно пили
І непомітно колективно захмеліли.
Врознос пішли всі кращі намагання,
Бо почалися в дурощах змагання.
Тут тракторист Сергій вже дуже палко
Притиснув в танці безсоромну секретарку.
За що у пристрасті з’явився дикий шал -
Від чоловіка тої заробив фінгал.
Під караоке не до ладу та щосили
Місцева бабця Алевтина голосила.
А чоловік її у масці Вовка, дід Іван
Все поривався танцювать Канкан.
Там дві матрони маски Білочок вдягли
Й чоловіків на ту Ламбаду потягли.
Касирка Леся за приємний зовні приз
Задравши сукню, видала стриптиз.
Як розійшовся Гриць, в минулому моряк,
Демонструвати «Яблучко» й «Гопак»,
Ялинка бідна, ледь не впала,
В цій залі, мов цунамі побувало.
У той момент офіціантка Клава
Тут годувалася надовго і на славу.
«Від Миколайчика» зібрала повну торбу,
На дурняка і святкувати добре.
А в повній метушні чоловіки,
Засперечалися про щось там, диваки.
Кокошаться, мов півні, раз у раз,
Знайшли для суперечок місце й час.
Напої з градусом, як є, текли рікою.
Хтось задрімав, так похилившись головою,
Десь сильно буйних повели додому,
А тих святкуючих, нарешті вкрила втома
От рік Новий і день новий з’явився.
Сумна картина – тільки подивіться:
Тут за столом хропе п’яненький Гриць,
У олів’є недопалком спросоння – тиць!
А навкруги – розбитий посуд, бруд,
Мов стадо мамонтів, мабуть, промчало тут.
Усе споганили, втопилися в вині,
Хіба оце по-людськи, явно – ні…
Лише ялинка – добрий свідок свята
Гілками похитала винувато,
Зітхнула та промовила нелегко:
Шановні, до Європи вам далеко!
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Розмова зі смертю
День і ніч, день і ніч, день і ніч
Нескінчені бої з супостатом.
Наші воїни, віч-на віч,
Розмовляють зі смертю завзято.
Ти, потворо з косою стара,
Йди у пекло, тягни свої плани.
Тож, для тебе данини нема,
Тут стоять українські титани.
На своїй споконвічній землі,
Від героїв козацької Січі.
Наче скелі гранітні, міцні,
Стаємо ми сильнішими вдвічі.
Ти ж, карга підла, звідси тікай,
Затопи ворогам в пеклі піч.
І сволоту російську приймай
День і ніч, день і ніч, день і ніч.
Допоможемо, смерте, тобі
Стерти в пил оті орди ганебні.
І накажемо твердо собі:
Тільки жити, бо ми – безсмертні!
Н. Є. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Військові-жінки
«У війни – не жіноче обличчя,
Хоч жіночого роду вона».
Кров і смерть, і прокляття вічне,
Та біда, що не має дна.
Кожна жінка, що народилась
Для життя, для любові сповна,
Не повинна в журбі загубитись,
Коли вибухне клята війна.
А в житті свої корективи:
В час випробувань, грізних відлунь
Поряд з хлопцями, в стрій на диво,
Встали тисячі наших красунь.
Це – нестерпна, брудна робота.
Не витримують, навіть, міцні.
А вчорашніх дівчат безтурботних
Із повагою кличуть: Малі!
Поміняли наряди на форму
І несуть цей тягар на собі,
Та вважають за честь і за норму.
Їм по силам завдання любі.
Дай- то, Боже, терпіння, наснаги
Щоб спинити цей жах навіки.
Хай надія живе і відвага,
Наша гордість – військові-жінки!
Н. Є. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Чоловіки на війні
На фронті вечірня година.
У сутінках сірих бліндаж.
Десь рвуться снаряди і міни,
Здіймають смертельний кураж.
А тут наші воїни разом,
Їм перепочити – не гріх.
Думок тих обридливих пазли
Сполохає дружній чийсь сміх.
Знайдеться такий чолов’яга,
Сміхун, жартівник із добром.
Билиці його – то розвага,
Хай, навіть, з якимсь матюком.
Розтануть суворії зморшки
І усмішки теплі, легкі,
Коли на хвилинку, хоч трошки
Згадають: ми ж чоловіки!
Кому, як не нам, захищати
Свій дім і сім’ю, і батьків,
З своєї землиці стирати
Тих звірів, ганебних катів.
Жорсткі і брудні – все потроху
І стомлені вже через край.
Хай «руському чортополоху»
Дорога йде в пекло, не в рай…
Знов вибухи! Скочили лунко,
Рвемося, як завжди у бій…
А поряд - дитячі малюнки
Підтримують воїнів стрій.
Н. Є. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ЛІТО
 Постаралося, як завжди, щедре літо
Здивувати нас чудовими дарами.
Сонце, шовковиста зелень, квіти,
Ягідне роздолля між полями.
У рожевому серпанку ранки,
Таємничі росяні стежини.
І пташиний гомін на світанку,
І ошатний ніжний кущ калини.
Дивовижні надвечірні гами,
Лиш прислухайтеся і розплющте очі.
Розіллється тиша з цвіркунами
До самої зоряної ночі.
Мов магніт, у літню спеку річка,
Джерело утіхи, прохолоди.
Ця приваблива і життєдайна стрічка -
Наша мрія про цілющу воду.
Теплим дощиком і вітерцем ласкавим
Пригощає благодатне літо.
На десерт до аромату страви
Додає із яблук з медом звіти.
А засмаглий серпень плине світом,
Стиглий колос і нові жнива.
Незабутнє та яскраве літо
Зустрічає радо осені дива.
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
З мрією про мир
 Ось, наче, тільки почалося літо,
А червень непомітно пролетів.
В буянні зелені, у розмаїтті квітів.
Від спеки денної до грозових дощів.
Те ж саме світле лазурове небо
І прохолодні ранки у росі.
Пташиний щебет і журливі верби
Та захід сонця у вражаючій красі.
Часом здається, що усе чудово.
Життя триває, мов безмірна далина.
Але тримає у напрузі знову й знову
Своїм мерзотним подихом війна.
Дні сповнені турбот, безсонні ночі,
Страхам, тривогам не відведено межі.
І ти заплющуєш в благанні очі
З молитвою: Спаси і збережи!
Дай, Боже, сили, щоб дійти до миру
І подолати, врешті, ворога хутчіш.
Й страждальну нашу неньку Україну,
Нескорену і горду, не залиш!
Дай молодим майбутнє, літнім – спокій,
Щасливу усмішку всім дітям назавжди…
У розпалі гаряче літо поки
В гірких миттєвостях суворої війни.
Н. Є. Шляхова
|
|
|
|
|
Сторінка 1 з 2
|
