Хочете вірте, а хочете - ні.
Так, не наснилося, певно, мені.
Десь навесні, я скажу, як було:
"скунсів" у наші краї занесло.
Зграя огидна, хоч голоси,
Влізла у гадяцькі славні ліси.
На свої дупи шукали пригод,
Щоб полякати тутешній народ.
Ринули підло і просто зухвало.
Мабуть удома чогось бракувало.
Хижі істоти роззявили пельки
На гарний клаптик чужої земельки.
Та й заблукали в лісах, "бідолашні".
Мамчині "щи" пригадали, бо страшно.
Мокрі, брудні і голодні, ой горе,
Жерли б поганки бліді й мухомори.
А навкруги лиш пісочок, сосенки.
Тільки ворони глузують з скунсенків: "Карр!
Так і треба, будете знати,
Як, взагалі, на чуже зазіхати!"
Тут, як на гріх, українські мисливці!
В діло пішли звичайненькі рушниці.
Враз оті "скунси" підтисли хвости,
Видали залп, лапи щоб унести.
Швидко розбіглися, мов наостанок.
Їх витягали із нірок і ямок.
Всіх відловили, саме, як годиться,
Гімн наказали вивчать й "паляницю".
Пам'ять звірячу нехай не зітре!
Довго у лісі стояло амбре...
Хай кожен день, особливо весни
Шле отим злодіям страшнії сни.
Виживуть якщо в ці ночі і дні,
Скажуть усім: "В Україну - ні-ні!".
Ще праонукам повідають в парі
Про оце гадяцьке дивне сафарі!
Наталія Шляхова