2015.12.04 11:56:52

Інформаційно-бібліографічний відділ

Мій храм – моя бібліотека

Есе

Осінь… Неначе журавлі в небі, летять роки у вирій мого життя. «Курли-курли…» – відлунюється в серці. Сріблясте павутиння бабиного літа вплітається у волосся, а холодний осінній дощик так і норовить залишити на щоках вологий слід. Ось вітер-пустунець розганяє важкі чорні хмарини, і на землю сонячним мереживом ллються мої спогади…

Осінь… Здається, що йду великим яскравим килимом із листя, пухнастих хризантем та здалеку помітних червоних китиць калини. На душі так радісно і водночас бентежно. І ось я на порозі свого храму – Бібліотеки! Навкруги – знайоме оточення і особливий затишок, своя дивовижна аура. Виблискують, мов запалені свічки, корінці книжок, каталоги стоячи зустрічають тебе із широко відкритими очима, столи зі стільцями наче ласкаво запрошують: «Давайте разом присядемо і поринемо у чудовий світ пізнання!» На стіні – портрет Тараса Григоровича, який суворо поглядає з-під густих брів і наказує: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…»

І тебе, справді, огортає якесь незрівнянне відчуття важливості цього місця, потрібності цієї справи. Бо ти ж, насправді, у храмі знань, світла, науки, а тому треба молитися за його чистоту і майбуття… Молюся, щоб не канула у вічність наша професія, щоб доля була прихильною до мене і моїх колег, щоб процвітали і наша Полтавщина, і вся Україна…

Осінь. Уже тридцять друга з того часу, як уперше увійшла до бібліотеки Полтавського університету економіки і торгівлі як бібліограф. З тих пір багато змінилося: і люди, і техніка, і саме життя. Але незмінним залишилося моє ставлення до своєї другої домівки, до найкращої бібліотечної сім’ї, з якою була і в радості, і в горі всі ці роки.

І знову осіннім золотавим килимом поспішаю до моєї Бібліотеки, а десь високо у небі ледь чутно журавлі прощаються з рідною землею: «Курли-курли…»

Наталія Шляхова

бібліотека | осінь | університет