|
|
|
|
Пам’яті Тараса Шевченка
Ти бачиш світ із глибини століть І погляд той суворий і безкраїй. Бо Україну-неньку в оцю мить Обсіла москалів ворожа зграя.
І знову ллється кров, як і колись, І плачуть діти, де загибла мати. Степи, лани широкополі, подивись, Палають у вогні, пустіють хати.
Неначе повернувся час назад, Де захищають свою власну волю. І спільна біль в потоці сліз і зрад.- Яка ж гірка, Вкраїно, твоя доля.
Душею відчуваєш людський гнів, Крізь всі негоди і нестерпне горе. І загартовується дух з твоїх пророчих слів, Летить з високих гір у синє море.
Та не згасає українства слід, А ворогів підступних тільки бити. Тарасе, твій безсмертний заповіт Збережемо, мов оберіг, і будем жити.
Щасливо жити « на оновленій землі, Де ворога не буде супостата, А буде син і буде мати, І будуть люде на землі».
Н. Є. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Які довгі зимові ночі, За вікном холоднеча бреде. Наче вже злипаються очі, А той сон аж ніяк не йде.
Лиш думки, думки полохливі, Як сніжинок нестримний рій: Сьогодення новини мінливі Та картини минулих подій.
Як там діти, чи все у них ладно, А чи друзі здорові, живі? В окупованому бедламі, Виживаючи на самоті.
І вчорашні колишні друзі, Ті, хто дружбу здали в утиль, Чи в життєвій страшній напрузі Відчувають провину і біль?
Та все більше думок про хлопців І дівчат, хто в окопах в цей час, Світлих янголів-охоронців, Що воюють відважно за нас.
Запорошені снігом та брудом, У пекельному тому вогні, Мов гранітна незламна груда Проти ворога ночі і дні.
Меж не має та вдячність, якої Заслуговують захисники. Бо безмірною, справді, ціною Вони платять життям навіки.
Це бентежить, виснажує душу, Лиш тепліє надія одна, Що оту невідомість зрушать Й закінчиться ця клята війна…
Так помолишся, зрониш сльозину, Перейшовши нічний рубікон. Із молитвою скресне крижина І, нарешті, навіється сон.
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
З новим роком! 2024
А нічка споглядає тихо, Як рік Новий злітає вперто, Малюючи життєві віхи, Попереду – двадцять четвертий!
Минулий рік був важкуватий, Не справдилися ті надії, Щоб ворогів прогнати з хати, Здійснивши українців мрії.
Ну що ж, не будемо стогнати, Продовжимо великі справи І міцно будемо стояти До Переможної заграви.
Попросимо того Дракона Нехай додасть такого жару, Щоб літаки, ракети, дрони Русняву жалили отару.
Щоб наші воїни тримались Разом із нами в ділі, в слові. Щоб бажаного дочекались, Усі були живі й здорові.
Хай прийде мир такий жаданий. Йдемо до нього крок за кроком. В цей день святковий довгожданий Всіх з новим щастям, з Новим роком!
Шляхова Н. Є.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
«КОНКУРС» (байка)
В осінньому лісі в природній натурі Для тих, хто ударно працює в культурі Щоб дійсно прикрасити велике свято, Задумали конкурс провести багатий.
Із лісу усього зібрали таланти, Призи обіцяли, дарунки і гранти. Галявину тут же оздобили знатно. У центрі плакат: «Вам привіт, конкурсанти!»
Отож, глядачів назбиралось багацько, Усі приодягнені, мов оті цяцьки. На місці журі, щоби ставити бали, Лише головуючого не хватало.
Чекають вже двадцять і тридцять хвилин, Нарешті з’явився царюючий син. Хто той голова, скажу заздалегідь: Старий і товстезний, ще й лисий Ведмідь.
Віддихавшись, всівся на гарний пеньок, Зробивши з баклажки добрячий ковток. Дивитись на дійство, немовби зібрався, Він лапу підняв і цей конкурс почався.
Ведуча Сорока весь час щось тріщала Та скоса на голову все поглядала. А вже конкурсанти старалися чітко: Два Лосі - брати відбивали чечітку.
Лисиці, піднявши хвости, вальсували, Зайці, ті спортивні стрибки виставляли. Синичка і щиглик співали вокалом І свято оце просто неба тривало.
Вовчиця романсами всіх полонила, Бобри показали і спритність, і силу. Красу акробатики демонстрували Звичайно ж, це – Білки, їм аплодували.
І доки навкруг танцювали, співали, Журі працювало і ставило бали, Ведмідь на пеньку, мов млинець, розімлів, Й безсоромно так на весь ліс захропів.
А насамкінець конкурсантка постала У модному бренді свій бюст показала. Щось там проревіла ця сексі-дівиця Ота розмальована вкрай Ведмедиця.
Ведмідь враз прокинувся від цього жваво, Заплескав в долоні із криками: Браво! І дупу стягнувши з пенька гарячково, Знов лапу підняв і заключне взяв слово.
Так можна сказати, я – метр у культурі І знаюся добре на цій кон’юнктурі. Де той позитив? Номери, геть, слабкі І наші таланти не зовсім такі!
Не бачу я стрімкості тої у Лосів І легкості вальсу Лисиці не вносять. Зайці ж бо не вміють стрибати, як треба, Пташиний вокал не злітає до неба.
Неначе на паперті. виє Вовчиця, А виступ Бобрів взагалі не годиться. І Білок, скажу, можна не рахувати, Не вміють вони естетично літати.
Лиш виступ один зміг мене зачепити: Прекрасна артистка, де тут правду діти. Ведмедиця – зірка на диво, сюрприз, Цій гарній красуні Гран-прі, кращий приз!
Народ лісовий пошумів, покричав, Незграбній красуні корону віддав. А всім конкурсантам – дешеві дарунки, Почеснії грамоти і… поцілунки…
І хочеться випить гіркої мікстури Від отаких метрів слизьких від культури, Що міцно засіли в ній, правда така І душать, як приклад цього хробака.
Допоки існують пихаті Ведмеді, Не буде культури, панове і леді. Бо треба ростити, любить і плекати Найсправжні міцні українські таланти!
Наталія Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
«ОСІНЬ»
Красуня осінь прийшла непомітно, Як не хотілося б літа, тепла. Фарби змінили зажурені квіти. Час вже настав, відпочити пора.
Небо заплакане, наче сердите На безліч хмар налітаючий рій. Тішить одне – згадка ніжно-блакитна Сонячних днів і безхмарних надій.
Вітер верхівки дерев обіймає, Гілок торкнувшись, злітає назад. А навкруги все кружляє, кружляє Цей різнобарвний легкий листопад.
Сквери і парки яскраві, бадьорі У натюрморті осінніх стежин. Лиш споглядають, як плавно, нескоро Лине у даль журавлів сірий клин.
Вулиці, площі, будинки, машини – Добре знайомий до болю пейзаж. Осінь, на мить, вільно пташкою плине І на новий знов заходить віраж.
Так, у природи, мабуть, свої плани, І дріботить часто дощик рясний. Трохи сумна, але все ж і жадана Дивна пора для задум, світлих мрій.
Наталія Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
«ЛІТНЯ ПОРА»
Ранок розплющить очиці прозорі, Стане навшпиньки, щоб тишу тримать. В білих туманах розтанули зорі. Вранішня мить – Божа то благодать.
Раптом пташки із гніздечок злетіли І, заспівавши на всі голоси, Наче вони від роси захмеліли У ніжних барвах живої краси.
Сонячні промені теплі, ласкаві Світять, лоскочуть усе навкруги. Квіти панують розкішні, яскраві І зеленаві ліси та луги.
Вітер –бешкетник гуляє, де схоче, Візьме й обійме під настрій легкий. А розійдеться, так світ замороче, Хмари нашле, швидкий дощ грозовий.
Південь, пройшовши крізь сонячну браму, Справи залишить, на річку хода. Немає кращого в спеку бальзаму, Ніж прохолодна та чиста вода...
Вже надвечір'я потроху спливає, Сповнене щирих надій і добра. Тож, отакою, насправді буває Мирна жадана літня пора!
Шляхова Н. Є.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Пізній вечір дарує усім свою ласку. Тіні літнього дня оселились в садку. Ось послухай, дитино, розкажу тобі казку. Може, навіть, не казку, а билицю таку. Ще із давніх-давен народилась країна. І Господь, мов яскраву веселку, створив. Загадкова і мила, прекрасна і вільна, Світлоока перлина, це диво із див. Від широких степів до гірських перевалів, Від морських берегів і до дивних річок, Від озер чарівних і ланів величавих До безмежних доріг і лісистих стрічок. В цій країні і люди працьовиті, веселі Жили мирно та дружно на рідній землі. Так, навчали дітей, будували оселі І співали в свята задушевні пісні. А їх спільна душа, наче небо бездонне. Із любові і віри на щастя рушник. Хай ніколи не згине, не згорить і не втоне Для нащадків земля ця святая навік. Берегли, як багатство своє, шанували, Захищаючи вірно й сміливо кордон. Та з північних країв пройшла лихом навала: Наче з пекла злетів двоголовий дракон. Злий і заздрісний, підлий, без краю підступний, Він безжально крушив і вбивав, і лякав. То одна голова спалить все, а наступна Втопить мирне життя без всіляких підстав. Та на захист устав міцний Воїн кремезний. Українець - то його почесне ім'я. І, піднявши угору свій меч важелезний, Сказав твердо: Ну що ж, начувайся, змія! Довго-довго і важко ця битва тривала. Переможний прийшов до людей благовіст. Від меча оті голови повідлітали І мерзотні драконячі крила і хвіст! Хай не мріють ті кляті дракони ворожі Зазіхати на наші ліси і поля. Слава Воїну! І він завжди на сторожі. І допоки він є - буде вільна земля! Шляхова Н. Є.
| |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Хочете вірте, а хочете - ні. Так, не наснилося, певно, мені. Десь навесні, я скажу, як було: "скунсів" у наші краї занесло.
Зграя огидна, хоч голоси, Влізла у гадяцькі славні ліси. На свої дупи шукали пригод, Щоб полякати тутешній народ.
Ринули підло і просто зухвало. Мабуть удома чогось бракувало. Хижі істоти роззявили пельки На гарний клаптик чужої земельки.
Та й заблукали в лісах, "бідолашні". Мамчині "щи" пригадали, бо страшно. Мокрі, брудні і голодні, ой горе, Жерли б поганки бліді й мухомори.
А навкруги лиш пісочок, сосенки. Тільки ворони глузують з скунсенків: "Карр! Так і треба, будете знати, Як, взагалі, на чуже зазіхати!"
Тут, як на гріх, українські мисливці! В діло пішли звичайненькі рушниці. Враз оті "скунси" підтисли хвости, Видали залп, лапи щоб унести.
Швидко розбіглися, мов наостанок. Їх витягали із нірок і ямок. Всіх відловили, саме, як годиться, Гімн наказали вивчать й "паляницю".
Пам'ять звірячу нехай не зітре! Довго у лісі стояло амбре... Хай кожен день, особливо весни Шле отим злодіям страшнії сни.
Виживуть якщо в ці ночі і дні, Скажуть усім: "В Україну - ні-ні!". Ще праонукам повідають в парі Про оце гадяцьке дивне сафарі!
Наталія Шляхова
| |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коли прийде цей радісний День Перемоги, Як на тріски ту кляту орду рознесуть, Я, вклоняючись низько, подякую Богу І своєму народу за вибрану путь!
Правди істина - неперевершена сила. Проти темряви зла та цинізму брехні. Ще розправить Вкраїна обпалені крила, А хижак догорить у пекельнім вогні.
Наче скеля, стоятимуть воїни наші Під блакиттю небес, серед мирних ланів. І ніхто не вкраде світлу мрію в найкраще, І ніхто не порушить добрі сни дітлахів!
Іще довго болітимуть душі та рани. Все ж піднімуться з попілу села й міста. Хто у вічність пішов - вам славу і шану Світ віддасть, українська землиця свята!
Ніжним цвітом калини, свічками каштану Хай розквітнуть повсюди весни відчуття! Бо це наше майбутнє щасливе, жадане! І це ми заслуговуємо на життя!!!! Слава Україні та її героям!!! |
Шляхова Н.Є.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Дорогие коллеги!! С наступающим Новым годом!! Пусть он будет добрым и сильным! Уберет все неприятности и болезни. А внесет в вашу жизнь благополучие, тепло и радость!!!!!
Идет Бычок, качается. Еще он молодой. Год новый начинается, А старый - на покой. Оденем маски дружненько. Что было, то - не зря. Перевернем натужненько листок календаря. Оставим страхи прошлому. Все, Крыска, вуаля! Мы побежим к хорошему, Конечно же, друзья! К счастливому и мирному Тропа нас поведет. А горизонты сильному откроются, - вперед! Бычок чуть пободается. Потянет жизни воз... Вот снова появляется Волшебник Дед Мороз! А взрослым все не можется. Не светятся глаза. Но так порою хочется поверить в чудеса! Побыть душою маленьким, Смеяться и шалить. И свой цветочек аленький В подарок получить! "В лесу родилась елочка" Пропеть и проплясать. До первой яркой звездочки С надеждой чуда ждать. Забыть на время трудности. Вернуться в сказку вновь. На легких крыльях юности Нести свою любовь... Год двадцать первый настает, Разведены мосты. Пусть только доброе нас ждет, Стремленья и мечты! Пусть никакие вирусы Не смогут одолеть! И плюсы, а не минусы Помогут нам взлететь!... Пусть старость улыбается. А молодость - цветет!... Да, вот он начинается Наш двадцать первый год!!!!
Н. Шляховая
|
| |
|
|
|
|
|
Сторінка 1 з 2
|