16 | 07 | 2019
ВДС бібліотеки
Послуги бібліотеки

Інституційний репозитарій

URAN

Головна Моя рідна Полтавщина
Останні виставки
Останні новини
Історія Полтавщини
Полтавський краєзнавчий музей PDF Друк e-mail
Середа, 20 грудня 2017, 10:31

Полтавський краєзнавчий музей

Полтавський краєзнавчий музей імені В. Кричевського – один із найстаріших і найвідоміших музеїв України. Був заснований у 1891 р. за ініціативою видатного вченого професора В. В. Докучаєва, який передав понад 4 000 зразків грунтів, близько 500 зразків гірських порід, 862 гербарні аркуші. Серед меценатів і уродженка Полтавської губернії Катерина Скаржинська (1854–1932), яка подарувала понад 20 тис. експонатів і наукову бібліотеку. У дар музею впродовж 1894–1913 рр. передав цінні колекції східних старожитностей Павло Бобровський.

Полтавський краєзнавчий музей

І нині фонди – унікальне зібрання предметів старовини, побуту та народного мистецтва, у якому не лише місцевий матеріал, а й старожитності різних частин світу: Стародавнього Єгипту, Індії, Японії, Китаю, Індонезії. Справжня гордість музею – козацькі старожитності, у яких зберігся високий дух свободи й незалежності. Усього в музеї близько 300 тис. експонатів.

Серед них – колекції полтавської народної вишивки, ткацтва, килимарства, дерево-різьби, церковних речей... А ще археологічні, нумізматичні, природничі.

Будинок музею – шедевр архітектури у стилі українського модерну, зведений у 1903–1908 рр. за проектом художника-архітектора В. Г. Кричевського. Це самобутня квітка в камені, де органічно сплелися традиції народного будівництва, старовинні українські орнаменти, конструкторські форми. Таке рідкісне поєднання вдихнуло в будівлю силу й гармонію, велич і неповторність. Витвір В. Г. Кричевського, увібравши в себе все найкраще, що було в українській народній архітектурі, став програмним в утвердженні нового стилю – українського модерну. Адже саме тут були використані риси українського церковного будівництва – шатрове покриття, виті колони, двоповерхові покрівлі, різьблення по дереву, кераміка і майоліка, народний декоративний розпис.

Відомий український художник Микола Самокиш виконав декоративний розпис, а Сергій Васильківський створив три величезні полотна в залі засідань земства: «Козак Голота і татарин», «Чумацький Ромоданівський шлях» та «Вибори полковника М. Пушкаря».

Історія цієї будівлі, як і музею, тісно пов’язана з Полтавським губернським земством.

У 1891 р. за його рішенням музей розпочав свою роботу в трьох маленьких кімнатах флігеля, що стояв на подвір’ї земства. Згодом було розпочато спорудження нового приміщення для губернського земства, яке в 1920 році було повністю передане під музей.

До 1941 року музей мав багату експозицію: його фонди нараховували 117 900 експонатів. Фашистські окупанти розграбували колекцію, підпалили будинок, який зазнав значних руйнувань. Фактично від чудової будівлі залишилися лише голі, обгорілі стіни. З-під попелу та руїн вдалося врятувати близько 20 тис. експонатів.

Після війни експозиція була відновлена. Довгий час вона розміщувалася в малопристосованому приміщенні. І тільки в 1964 р. було врочисто відкрито реконструйовану будівлю музею. На жаль, повної ідентичності з колишнім будинком Полтавського губернського земства досягнути не вдалося. Нинішня реконструкція, що проводиться в кілька етапів, оновила, вдихнула друге життя в цей неперевершений витвір архітектури. Зовсім іншою стала й експозиція музею. Повністю перебудовано 24 експозиційні зали.

У перспективі – створення етнографічно-археологічного ландшафтного парку навкруги будинку музею, розширення експозиції з історії ХХ–ХХІ ст. З історією музею пов’язано багато відомих імен. У різні роки тут працювали: перший директор музею М. О. Олеховський (18551909), етнограф і археолог І. А. Зарецький (18991973), орнітолог М. І. Гавриленко (18891971), археолог і мистецтвознавець В. М. Щербаківський (18761957), етнограф і мистецтвознавець Н. Х. Онацький (18751940), поет М. Г. Філянський (18731938), Михайло Рудинський, Олександр Тахтай. З музеєм тісно співпрацював великий учений – природознавець, перший президент Української академії наук В. І. Вернадський.

У стінах цього чудового палацу – не швидкоплинність і минущість. Тут, у національному шедеврі архітектури, – вічність, втілена в діалозі минулого із сучасним.

Джерело - www.pkm.poltava.ua/ua/

 
Музей українського весілля PDF Друк e-mail
Середа, 01 листопада 2017, 12:50

Музей українського весілля

5 1

Славиться своєю багатою історією козацьке містечко Великі Будища, розташоване від Диканьки за 6 км, в напрямку м. Гадяча (автотраса Полтава - Гадяч). Територія Великобудищанської сільської ради посідає одне із провідних місць за кількістю природних та історико-культурних об'єктів, які входить до складу масштабних туристичних маршрутів районом «Диканщина – історико-культурний центр Полтавщини» (з поселенням у сільські зелені садиби) та «Козацькими шляхами».

Шляхова екскурсія розпочинається з огляду мальовничої місцевості в с. Чернечий Яр, де знімався художній фільм «Они шли на Восток» та українсько-російсько-італійський фільм «Соняшники» за участю Софі Лорен та дитячий художній фільм «Пригоди на хуторі поблизу Диканьки» (2008 р.). Неподалік, у с. Писарівщина, є пам'ятка садово-паркового мистецтва – Писаріщанський лісопарк (площею 16 га) та загальнозоологічний заказник «Фесенкові горби» (площею 70,2 га), Вершигора та Вершигорський став.

Тут проходять дві екологічні стежки регіонального ландшафтного парку «Диканський».

Поряд із природними об'єктами тут розміщена будівля бувшого Великобудищанського Преображенського жіночого монастиря (зараз СПТУ-51). В одній із місцевих садиб розміщена майстерня художника В. Пориніса. Через р. Ворсклу пролягає повітряний місток, а неподалік – пляжна зона відпочинку.

Поблизу села Кардашівка знаходиться урочище «Лапівщина» – заповідна зона РЛП «Диканський», урочище «Михайлівщина» та місця впадання річок Добришина і Мерло – приток р. Ворскли. Ці села входять до об'єктів водного маршруту річкою Ворскла, який розроблено й упроваджено регіональним парком.

У с. Великі Будища, яке з 1660 року було сотенними містечком Полтавського козацького полку, розташована пам'ятка архітектури Свято-Троїцька церква (1819 р.).

У 2008 році, в день великого християнського свята Різдва Пресвятої Богородиці, в сільському будинку культури села Великі Будища відкрито сільський музей українського весілля. До сьогодні жителі села зберегли у своїй пам'яті місцеві народні звичаї й обряди, стародавні весільні пісні, які супроводжували урочистості весілля. В експозиції: весільне вбрання того часу (понад 50 років тому), меблі та предмети побуту, безліч вишитих рушників, сорочок і навіть скриня нареченої.

Найцікавіше те, що поряд з унікальними експонатами в музеї проходять традиційні весільні обряди на замовлення. Більшість молодят, які реєструють шлюб у сільській раді, із задоволенням проходять обрядове дійство, яке свого часу надихало на любов і злагоду їхніх бабусь і дідусів.

Щиро запрошуємо всіх до Музею українського весілля, який є єдиним не тільки в Україні а мабуть і у світі. На замовлення для вас проведуть весільний обряд, почастують весільним короваєм, шишками та медяниками.

LZEBttvwKBI

 
Сорочинський ярмарок PDF Друк e-mail
Вівторок, 26 вересня 2017, 11:19

Сорочинський ярмарок

Національний Сорочинський ярмарок – це найбільший в Україні й найвідоміший за її межами ярмарково–виставковий захід. Його унікальність полягає в тому, що він зберігся з XVIII століття до наших днів. Проводиться традиційно один раз на рік у передостанній тиждень серпня,  просто неба в центрі села Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області. Ярмарок надзвичайно колоритно описаний у повісті генія світової літератури Миколи Гоголя «Сорочинський ярмарок» (цикл повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки»).

alt

Символом ярмарку є стилізоване зображення млина.

Своєю мегапопулярністю в наш час ярмарок зобов'язаний не лише яскравому слову та іскрометному гоголівському гумору, а й тим, хто його сьогодні готує і проводить. З 1999 року організатором заходу є ТОВ «Сорочинський ярмарок», натхненником і керівником проекту – кавалер орденів княгині Ольги III та II ступенів Світлана Свищева.

alt

Щороку участь у ярмарку беруть понад тисячу підприємств, приватних підприємців, майстрів народних промислів, закладів громадського харчування та розваг і т. д. На п'яти сценах свою майстерність демонструють тисячі учасників мистецьких колективів музичної, пісенної й танцювальної народної творчості, а ввечері проходять концерти зірок української естради та запальні дискотеки. Серед понад півмільйона людей, які відвідують ярмарок, до 30 делегацій із країн близького та далекого зарубіжжя, представники дипломатичних місій, акредитованих в Україні ( за останні десять років захід відвідали представники понад сорока країн світу), понад 300 журналістів друкованих та електронних засобів масової інформації, керівники нашої держави та інші високоповажні гості.

alt

На сьогодні Національний Сорочинський ярмарок – це єдиний в Україні захід, відвідування якого дає якнайповніше уявлення як про нашу державу, так і про її народ, його економіку, історію і культуру. Територія ярмарку поділена на сектори. Так, в секторі промислових підприємств знаходяться експозиції підприємств різних галузей промисловості з усіх областей України та з-за кордону. Різноманітна торгівля зосереджена в секторі приватних підприємців, а понад 30 кафе і ресторанів української та інших національних кухонь нагодують усіх охочих смачною й корисною їжею та нададуть можливість скуштувати напої з багатьох країн світу. Особлива гордість організаторів ярмарку – це етнографічна територія та містечка майстрів. На етнографічній території знаходяться відтворені чи реконструйовані будинки сільських жителів України XVIII – XIX століть ( різного соціального статусу – багатіїв, бідняків, середняків), в кожному з яких розташований вільно відкритий для всіх охочих етнографічний міні-музей. В експозиціях цих музеїв представлені меблі, посуд, одяг та інші побутові артефакти тієї чи тієї історичної епохи, що відтворюють життя українців у певний історичний період. Експозиції постійно поповнюються за рахунок придбань, здійснених організаторами в ході етнографічних експедицій.

Два містечка майстрів дозволяють скласти повне уявлення про традиційні народні промисли та мистецтва всіх без винятку регіонів України. Переважна більшість представлених там виробів – ручної роботи, дуже високої якості. Секрети їх виготовлення зберігаються в сім'ях чи в окремих населених пунктах і передаються з покоління в покоління протягом уже кількох століть. Це вироби з дерева, кістки, глини, каменю, інших природних матеріалів. Широко представлені всі школи традиційної української вишивки, шиття, плетіння, ткацтва. Багато картин, написаних народними художниками. Є плетіння з лози, бісеру, дивної краси речі, виковані ковалями.

 Особливої уваги заслуговує культурна програма ярмарку. Протягом усіх шести днів на п'яти сценах постійно виступають мистецькі колективи та окремі виконавці, як професійні, так і самодіяльні. Будь-який колектив, який бажає виступити на ярмарку й своєчасно подасть заявку, може зробити це на радість численних ярмаркуючих, які насолоджуватимуться їх мистецтвом.

На території створено всі умови як для роботи журналістів, так і для проведення заходів ділової програми. Побудована та оздоблена в етностилі споруда прес-центру на 100 місць, з озвученням та кондиціюванням.

В умовах сучасного розвитку України, насиченості ринку товарами та послугами, розвитку торгівлі на цивілізованому рівні XXI століття актуальність та привабливість Національного Сорочинського ярмарку полягає в тому, що він перетворився в центр народної культури та дипломатії й розвивається саме в цьому напрямі. Зберігаючи ярмаркові традиції далекого минулого, нинішній ярмарок надає їм нового сучасного звучання, вдало й зі смаком поєднуючи в собі історію та сьогодення, впевнено дивлячись у майбутнє.

 
ПОЛТАВСЬКА БИТВА PDF Друк e-mail
Четвер, 15 червня 2017, 16:14

ПОЛТАВСЬКА БИТВА 

Удосвіта 27 червня 1709 р. почалася знаменита Полтавська битва, що на багато десятиліть визначила долі Росії та України. Російська армія налічувала 76 тис. солдатів та офіцерів, у тому числі й 20 тис. українських козаків. Шведи мали під Полтавою 20-тисячну армію і, крім того, 1 тис. козаків на чолі з Мазепою, які не брали участі в битві, охороняючи шведський обоз. Карл XII, виїхавши напередодні на рекогонсцировку (огляд місцевості) із двома своїми гвардійцями, та зустрівся з козачим пікетом і вирішив його атакувати. Король особисто бився з козаками і був при цьому серйозно поранений у ногу. Отже, в день битви Карл не міг сидіти на коні або керувати своїми військами з носилок. Він передав командування фельдмаршалу Реншильду.

butva

 

Битва почалася атакою шведської кавалерії та піхоти. Росіяни, побудувавши заздалегідь п'ять редутів, за допомогою козацької кінноти відбили цю атаку. При цьому російська кавалерія під командуванням князя Меншикова та козацький корпус під командуванням Палія, провівши контратаку, відрізали частину шведських військ від їх основних сил і примусили їх незабаром до капітуляції. Карл XII, перебудувавши свої війська, чекав підходу батальйонів, зв'язок з якими був утрачений, але вони були вже в російському полоні. О 9 годині ранку Петро І почав виводити свої війська з табору. Шведи не повірили своїм очам – російська армія, яка завжди відступала перед ними, стала шикуватися в бойові порядки, щоб прийняти бій. Почалася наполеглива битва, в ході якої шведи, що не мали артилерії, почали поступово відступати. Тут же на них була проведена атака всієї російської кавалерії, внаслідок якої шведи, не витримавши натиску, побігли з поля бою. У полон до росіян попали фельдмаршал Реншильд, перший міністр, генерали. Тим часом Карл XII і Мазепа з невеликим загоном переправилися через Дніпро й утекли в турецькі володіння. 16 тис. шведів здалися в полон. Перемога була повною й беззастережною.

Карл XII надовго вибув із боротьби, а колишній гетьман Мазепа 21 вересня помер у молдавському місті Бендери у віці 70 років. Разом із Мазепою до Молдавії втекли близько 50 представників козацької старшини, 500 козаків і більше 4 тис. запорожців. У 1710 р. емігранти обрали своїм гетьманом Пилипа Орлика, який навіть склав власну конституцію, на випадок повернення до України. На початку 1711 р. Орлик із запорожцями і татарами вступив на територію України, але незабаром був розбитий і втік. Довгі роки українські емігранти поневірялися європейськими країнами, але повернутися на батьківщину їм так і не вдалося. Не довіряючи більше українцям, Петро І приставив до гетьмана Скоропадського свого «спостерігача» Ізмайлова із двома полками й секретним розпорядженням: за щонайменшої підозри заарештувати гетьмана й усю козацьку верхівку. Гетьманська резиденція була перенесена до міста Глухова, ближче до Росії. На чолі української козацької армії був поставлений російський командувач, козацькі полки також очолили російські офіцери. Представники російського дворянства почали отримувати в Україні величезні земельні наділи.

 
Історія Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря PDF Друк e-mail
Четвер, 25 травня 2017, 13:46

Історія Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря

hrest.mon

 

У 1650 році на високому пагорбі, поряд із Полтавою, коштом козацької старшини (Мартин Пушкар, Іван Іскра, Іван Крамар та ін.) і жителів міста було засновано чоловічий монастир. Заснування присвятили перемозі над польсько-шляхетським військом.

Історія не була занадто милосердною до цієї обителі – був він об'єктом суспільно-політичних суперечок, не раз його спустошували й руйнували. Але були в історії монастиря й щасливі епізоди – його зробили одним із символів перемоги в Полтавській битві 1709 року, він був центром культури та просвітництва Лівобережної України, надихав відомих діячів мистецтва у їх творчості.

До кінця ХVІІ століття всі споруди монастиря були дерев'яними. У 1695 році його зруйнували кримські татари, які в союзі з Петром Іваненком (Петриком) йшли походом на Лівобережну Україну. На початку ХVІІІ століття коштом відомого представника козацької старшини Василя Кочубея було розпочато будівництво нового, кам'яного собору (залишки дерев'яного розібрали). Але після страти Василя Кочубея  будівництво монастиря зупинилось.

За історичними джерелами в 1709 році в монастирі містився штаб шведського короля Карла ХІІ напередодні вирішальної Полтавської битви з військами Петра І. Після перемоги російських військ та завершення бойових дій Хрестовоздвиженський собор було добудовано сином страченого Василя Кочубея – Василем Васильовичем. Зведення собору завершилося близько 1725 року. Воно розтяглося майже на тридцять років. У 1750 році було збудовано Троїцьку церкву, а у 1786 окрасу монастиря – дзвіницю.

Загалом ХVІІІ століття можна сміливо назвати періодом розквіту монастиря. Саме в цей час було зведено основні його споруди. З 1775 по 1798 роки тут перебували архієпископи Слов'янський і Херсонський. Тоді ж при монастирі було засновано Слов'янську семінарію, учнями якої були видатний український письменник та поет Іван Котляревський, Василь Гоголь-Яновський (батько Миколи Гоголя), майбутній ректор і професор Петербурзької медико-хірургічної академії Семен Гаєвський та багато інших.

У монастирі бували всюдисущий Тарас Шевченко, який навіть замальовував монастирські споруди, та відомий російський художник Григорій М'ясоєдов. Останній у 1901 році подарував Полтавському театру картину-завісу розміром 6 на 12 метрів, на якій було зображено дорогу на монастир, біля якої сидить кобзар з обличчям Тараса Шевченка і грає для подорожанина з обличчям Миколи Гоголя.

Під час громадянської війни монастир не раз спустошували. Хоча справжній грабунок почався після введення в дію декрету Раднаркому про відбирання культових коштовностей.

У 1923 році монастир закрили. У його спорудах у 20-30 роках минулого століття розміщувався клуб залізничників, історичний архів, Полтавська дитяча трудова колонія НКВС, гуртожиток та студентська їдальню Полтавського педагогічного інституту.

Під час фашистської окупації община монахинь із дозволу відновленого єпархіального управління заснувала в колишньому чоловічому монастирі жіночий. У повоєнні роки в ньому налічувалось до 100 монахинь, на початку 50-х було відновлено деякі споруди, постраждалі в період війни. Але в 1960 році монастир знову закрився. Офіційно він став пам'яткою культури та старовини.

1991 року діяльність Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря відновлено. Відновлено й майже всі споруди. Тільки дзвіниця, яка знаходиться у стані перманентної реставрації, нагадує відвідувачам про складну історію обителі. На релігійні свята тут завжди багато людей із різних соціальних верств і різним розумінням цих свят. Саме в такі дні й у таких місцях, можливо, найбільш яскраво відчувається, наскільки люди, живучи зовсім поряд, можуть бути різними та, водночас, однаковими.hrest.monast

 
« ПочатокПопередня123НаступнаКінець »

Сторінка 2 з 3
Google перекладач
Ukrainian Armenian Azerbaijani Belarusian Chinese (Simplified) English French Georgian German Italian Latvian Lithuanian Polish Russian Spanish Turkish
Ваш 25-ый час – для руководителей
Прикладні програми в комп'ютерних технологіях обробки облікової інформації. Навчальний посібник для студентів вузів
Банер
Оцініть якість обслуговування і компетентність співробітників бібліотеки