22 | 04 | 2018
ВДС бібліотеки
Послуги бібліотеки

Інституційний репозитарій



URAN

Facebook.com
Головна Моя рідна Полтавщина
Останні виставки
Останні новини
Історія Полтавщини
Мгарский монастырь - сердце Полтавщины PDF Друк e-mail
Понеділок, 19 березня 2018, 14:44

Мгарский монастырь - сердце Полтавщины

mgar

В Украине на данный момент существуют сотни православных мужских и женских монастырей, хотя еще недавно их практически не было.  Многие строения сохранились в разной степени разрушения, но монашеской жизни в них уже не было. Стены без молитв - просто память о прошлом. Как же удивительно наблюдать, когда на твоих глазах происходит чудо преображения какой-либо обители, храма и Церкви в целом. Когда из ничего появляются красота и силы, чтобы участвовать в созидании этой красоты, открываются глаза, чтобы её созерцать. И когда среди каменных построек опять теплится живой дух, это не может не вдохновлять.

Одним из лучших примеров такого преобразования из небытия в новую жизнь является Спасо-Преображенский монастырь. После расстрела последних 17 монахов с игуменом, монашеская жизнь в монастыре прекратилась. В тридцатые годы здесь держали детей «врагов народа». Хотя теперь уже ясно, что врагами народа были именно те, кто мучил людей, убивали и рушили всё святое. Удивительно, что монастырь уцелел и во время Второй мировой войны. С 1937 года здесь находился дисциплинарный батальон, а с 1946-го — войсковые склады. В 1985 году монастырь передали под пионерский лагерь. Восстановление монастыря началось в 1993 г., и за эти 23 года произошли колоссальные изменения по реконструкции, обустройству и организации жизни в обители.

Спасо-Преображенский мужской монастырь находится недалеко от провинциального, но очень древнего города Лубны, известного по документам с 988 г. (период Крещения Руси). Чтобы попасть в обитель, нужно подъехать к горе Мгарь. Название непривычно для славянского уха. Известно оно со времен татаро-монгольских нашествий, и слово это означает на их языке – стоянка.

Мгарский монастырь — духовная жемчужина Лубенской земли — уже много веков возвышается она над живописной рекой Сулой. Земля здесь такая богатая и красивая, что невозможно налюбоваться и надышаться. Недалеко от этих мест находится Миргород с минеральными водами и все прочие места из рассказов Гоголя. Можно сказать, что это сердцевина Украины и природа Полтавской земли - отражение самых лучших и характерных черт настоящего украинца, в котором есть физическая красота, певучесть, философское спокойствие и неторопливость.

Монастыри обычно находятся в самых красивых местах, на возвышенности и на удалении от людских поселений. К сожалению, киевские монастыри или монастыри больших городов уже утратили этот дух отшельничества и отстранения, большой город влияет на дух монастыря. Поэтому после посещения этой обители паломник получает неимоверный заряд энергии и наслаждение монастырской красотой и здешним спокойствием. К монастырю нужно проделать путь, который меняет человека не менее, чем само посещение святыни.

Виды, которые открываются перед взором на колокольне Мгарского монастыря, великолепные. Просто захватывает дух. Какая же красивая наша земля сверху, хотя она и внизу хороша, с высоты же птичьего полета она видится по-другому. Яркое разноцветие и различные оттенки зеленого в деревьях и кустарниках, кучерявые холмы, извилистость речки, храмы вдалеке. Даже пахотная земля сверху выглядит узорами и лоскутами живого одеяла Земли, к чему приложил руку человек. И масштаб, расширенный кругозор, даже на физическом уровне это влияет на сознание и ход (полет) мыслей.

Колокольня в Церкви – не просто звонница, но еще и великолепная обзорная площадка. Особенное место, где ощущаешь высоту, становишься ближе к небу в прямом и переносном смысле. Вокруг летают ласточки и другие птицы, и рядом с ними чувствуешь себя на большой высоте тоже окрыленным. Люди внизу становятся такие махонькие-махонькие, прямо как говорил Голохвастов в известной комедии «За двумя зайцами» про Лаврскую колокольню в Киеве. Выше только крест самой колокольни, выше только облака.

На колокольню Мгарского монастыря людям разрешается забираться только раз в году, во время пасхальной недели, тогда можно бить в колокол даже тем, кто не знает перезвонов. А так колокольня закрыта для посетителей, исключение могут сделать, но разве что ради паломнических групп или если договориться с монахами.

Территория монастыря очень ухожена. Парковая зона, цветники, беседки, водоем с редкими черепахами. Особенное место занимает монастырский птичник с орлами и совами, а также гуляющие  павлины, аисты, индюки.  Как и во всяком монастыре, здесь есть собаки и кошки, но не в каждом монастыре есть свой птичник с попугаями, беркутами, черными воронами, совами. Разумеется, что это не самое главное достоинство этого замечательного места монашеского общежития на Полтавщине, но представляет определенный интерес не только для детей, а и для взрослых. Некоторые птицы свободно гуляют по территории, на центральной дорожке сразу у входа паломников и туристов встречают цесарки, утки, важный индюк. По газонам бродят павлины с индюшками.

Кто из нас видел вблизи аистов? Здесь же можно рассмотреть вблизи двух аистят. Они прохаживаются  рядом с вольером для птиц, но, в отличие от других редких птиц, вне клетки. Красивые, их даже можно потрогать. Хоть они ничем в пространстве не ограничены, летать, скорее всего, не могут. У одного из молодых аистов был заметен какой-то дефект с одним из крыльев. Добродушный пожилой монах, который убирал в клетках, сказал, что это подранки, т. е. их подбирают уже с проблемами. Аист – символ мира и красоты, у входа монастырских ворот на водонапорной башне аист свил гнездо, что как нельзя лучше подходит к образу мирных монахов тружеников.

mgar2

 
Національний музей - заповідник М.В.Гоголя PDF Друк e-mail
Четвер, 18 січня 2018, 12:24

Національний музей - заповідник М.В.Гоголя

Сама садиба Гоголів-Яновських у селі Гоголевому Шишацького району була заснована у кінці 18 ст. на хуторі Купчинському, який через 4 роки після одруження одержала 1781 року як весільний посаг бабуся М. В. Гоголя Тетяна Семенівна Лизогуб (1743—1835). На початку 19 століття хутір перейшов у спадщину до батьків письменника, які перейменували його на Василівку — за ім'ям батька — Василя Панасовича. При ньому старий будинок «в готическом вкусе» було перебудовано у стилі класицизму, зведено церкву Різдва Богородиці, цегельний завод, винокурню, влаштовано ставки, водяний млин та розплановано парк.

kartinki Gogola

Сюди у Василівку через 6 тижнів (після хрещення у сорочинській Спасо-Преображенській церкві) і повернулася з немовлям, народженим 20 березня у містечку Великі Сорочинці в будинку відомого лікаря М. Я. Трохимовського, мати Миколи Васильовича Гоголя Марія Іванівна Гоголь-Яновська. Тут у Василівці і пройшли безтурботні дитячі роки маленького Ніколя.

Не раз він з батьками виїжджав до Кибинців, Великої Обухівки, Диканьки. Згодом почалось навчання у Полтавському повітовому училищі (1818—19 рр.). Після смерті молодшого брата Миколу Гоголя батько віддає на приватне навчання до вчителя латинської мови Полтавсської гімназії Гавриїла Максимовича Сорочинського (1820), а з травня 1821 по 1828 у Ніжинську гімназію вищих наук. Тобто до закінчення гімназії кожне літо Микола проводив тут у батьківському маєтку.

Василівка та прилеглі хутори, а разом з ними і їхні мешканці стали прототипами багатьох гоголівських героїв. Наприклад, під час літнього перебування в селі письменник разом із своєю сестрою Ольгою часто їздив у ліс, що називався Яворівщина. Саме там стояла пасіка Гоголів-Яновських. Тут він спілкувався зі своїм пасічником (про це згадує Ольга Василівна).  Швидше за все, тому і цикл повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» приписаний вигаданому пасічникові Рудому Панькові…
Влітку 1832 - він провів у рідному селі три літні місяці. Відвідав він Василівку і у 1835 році, провів тут літо 1848 року. Перебував у Василівці в червні — жовтні 1850 р. Востаннє Микола Гоголь побував у родовій садибі у травні 1851 року. Був кілька днів у Великій Обухівці, їздив в Опікунську раду до Полтави, де владнував питання про борги матері.
В ці роки Микола Васильович займається також перебудовою маєтку. Так у головному будинку був ліквідований  мезонін і зроблена тераса з подвійними колонами, із саду перенесли у правий бік  парадного двору флігель. За проектом Гоголя було зведено дзвіницю і огорожу навколо церкви.Письменник особисто займався посадками у саду, влаштував купальню. За його малюнками було оздоблено інтер'єри вітальні та інших кімнат.

Після смерті Миколи Васильовича у 1852 році садибу поділили дві сестри (Ганна Василівна від своєї частини спадщини відмовилася). Молодша сестра Ольга Василівна Гоголь-Головня одержала територію від церкви до ставка (батьківський дім та сад), а Єлизавета Василівна Гоголь-Бикова — територію за ставком, яка стала називатися «Биківська». Згодом племінник М. В. Гоголя Микола  Володимирович  Биков одружився з онукою О. С. Пушкіна Марією Олександрівною. У кінці 19 ст. вони оселилися у Василівці, де розпочався третій етап перебудов.

Ольга Гоголь-Головня після смерті свого сина знесла старий батьківський будинок і збудувала новий, 1894 року був розібраний і гоголівський флігель. Згодом будинок й господарські будівлі було зведено на Биковському боці за ставком (нині тут пустир – улюблене місце місцевих мешканців для проведення свята Івана Купала). Разом з тим було впорядковано могили батьків і споруджено у 1896 році за церквою церковнопарафіяльну школу, яка згодом отримала статус земського училища. У такому вигляді садиба зберігалася до 1943 року.

На жаль, під час війни село було майже повністю знищено. Була спалена під час відступу гітлерівців і садиба (збереглася лише церква та залишки школи).

У 1959 році до 150-річниці з дня народження М. В. Гоголя було впорядковано могилу батьків, ставки, на місці будинку встановлено пам'ятний обеліск, збудовано нову сільську двоповерхову школу, але було заподіяно непоправної шкоди - знесено Різдво Богородицьку церкву напроти неї. І тільки у 1972—78 рр. на кафедрі архітектури і проектування Полтавського інженерно-будівельного інституту під керівництвом Л.С. Вайнгорта розпочалися науково-дослідні та проектно-пошукові роботи спрямовані на відновлення садиби Гоголів-Яновських.

У 1977 році на сільському сході села Гоголеве було прийняте рішення про створення на території садиби літературно-меморіального заповідника. Після численних виступів у пресі і по телебаченню відповідно до урядової постанови 1979 року, почалось відродження садиби, а до 175-річчя від дня народження письменника в 1984 р. був відкритий заповідник-музей.kar gogol

Над   відновленням  працювала група під керівництвом Лева Семеновича Вайнгорта, тоді головного архітектора Полтави (він же став і першим його директором).

Під час відкриття заповідника-музею біля будинку було встановлено пам'ятник Миколі Васильовичу Гоголю (скульптор О. Ковальов, архітектор В. Шевченко).

До складу заповідника входять відновлені батьківський будинок і флігель, а в невеликому парку, оперезаному дивно мальовничим затягнутим ряскою ставком, розташовані інші компоненти заповідника-музею, без яких не обходився в ті часи жодний парк - альтанка і грот.
Все це було відтворено за планами, спогадами, листами сучасників, старими фотографіями та із записника самого письменника «Книга всякої всячини».
Також для відновлення були використані листи письменника до матері, Марії Іванівни, у яких Гоголь надсилав креслення та малюнки, якими вона потім користувалася при ремонті і реконструкції будинку та флігеля. Було відтворено інтер’єри деяких кімнат будинку (кімната матері, їдальня, вітальня). Наприклад, стіни у кімнатах пофарбовані блакитними та жовтими смугами по білому тлу, як це було за часів письменника, також за його малюнками зроблені вікна і двері з кольоровим склом, сплетені килими для спальні і вітальні.

 
Полтавський краєзнавчий музей PDF Друк e-mail
Середа, 20 грудня 2017, 10:31

Полтавський краєзнавчий музей

Полтавський краєзнавчий музей імені В. Кричевського - один з найстаріших і найвідоміших музеїв України, був заснований у 1891 році за ініціативою видатного вченого професора В. В. Докучаєва, який передав понад 4000 зразків грунтів, близько 500 зразків гірських порід, 862 гербарні аркуші. Серед меценатів і уродженка Полтавської губернії Катерина Скаржинська (1854-1932), яка подарувала понад 20 тисяч експонатів і наукову бібліотеку. У дар музею впродовж 1894-1913 років передав цінні колекції східних старожитностей Павло Бобровський.

Полтавський краєзнавчий музей

І нині фонди – унікальне зібрання предметів старовини, побуту та народного мистецтва, у якому не лише місцевий матеріал, а й старожитності різних частин світу: Стародавнього Єгипту, Індії, Японії, Китаю, Індонезії. Справжня гордість музею – козацькі старожитності, в яких зберігся високий дух свободи й незалежності. А всього в музеї близько 300 тисяч експонатів.

Серед них – колекції полтавської народної вишивки, ткацтва, килимарства, дерево-різьби, церковних речей... А ще археологічні, нумізматичні, природничі.

Будинок музею – шедевр архітектури в стилі українського модерну, зведений у1903-1908 роках за проектом художника-архітектора В. Г. Кричевського. Це самобутня квітка в камені, де органічно сплелися традиції народного будівництва, старовинні українські орнаменти, конструкторські форми. Таке рідкісне поєднання вдихнуло в будівлю силу й гармонію, велич і неповторність. Витвір В. Г. Кричевського, увібравши в себе все найкраще, що було в українській народній архітектурі, став програмним в утвердженні нового стилю – українського модерну. Адже саме тут були використані риси українського церковного будівництва – шатрове покриття, виті колони, двоповерхові покрівлі, різьблення на дереві, кераміка і майоліка, народний декоративний розпис.

Відомий український художник Микола Самокиш виконав декоративний розпис, а Сергій Васильківський створив три величезні полотна в залі засідань земства: «Козак Голота і татарин», «Чумацький Ромоданівський шлях» та «Вибори полковника М. Пушкаря».

...Історія цієї будівлі, як і музею, тісно пов’язана з Полтавським губернським земством.

У 1891 році за його рішенням музей розпочав свою роботу в трьох маленьких кімнатах флігеля, що стояв на подвір’ї земства. Згодом було розпочато спорудження нового приміщення для губернського земства, яке в 1920 році було повністю передане під музей.

... До 1941 року музей мав багату експозицію: його фонди нараховували 117900 експонатів. Фашистські окупанти розграбували колекцію, підпалили будинок, який зазнав значних руйнувань. Фактично від чудової будівлі залишилися лише голі, обгорілі стіни. З-під попелу та руїн вдалося врятувати близько 20 тисяч експонатів.

Після війни експозиція була відновлена. Довгий час вона розміщувалася в малопристосованому приміщенні. І тільки в 1964 році було врочисто відкрито реконструйовану будівлю музею. На жаль, повної ідентичності колишньому будинку Полтавського губернського земства досягнути не вдалося. Нинішня реконструкція, що проводиться в кілька етапів, оновила, вдихнула друге життя в цей неперевершений витвір архітектури. Зовсім іншою стала й експозиція музею. Повністю перебудовано 24 експозиційних зали.

У перспективі – створення етнографічно-археологічного ландшафтного парку навкруги будинку музею, розширення експозиції з історії ХХ - ХХІ ст. З історією музею пов’язано багато відомих імен. У різні роки тут працювали: перший директор музею М. О. Олеховський (1855-1909), етнограф і археолог І. А. Зарецький (1899-1973), орнітолог М. І. Гавриленко (1889-1971), археолог і мистецтвознавець В. М. Щербаківський (1876-1957), етнограф і мистецтвознавець Н. Х. Онацький (1875-1940), поет М. Г. Філянський (1873-1938), Михайло Рудинський, Олександр Тахтай. З музеєм тісно співпрацював великий вчений – природознавець, перший президент Української академії наук В. І. Вернадський.

В стінах цього чудового палацу – не швидкоплинність і минущість. Тут, в національному шедеврі архітектури, – вічність, втілена в діалозі минулого з сучасним.

Джерело - www.pkm.poltava.ua/ua/

 
Музей українського весілля PDF Друк e-mail
Середа, 01 листопада 2017, 12:50

Музей українського весілля

5 1

Славиться своєю багатою історією козацьке містечко Великі Будища, яке розташоване від Диканьки за 6 км, в напрямку м. Гадяча (автотраса Полтава - Гадяч). Територія Великобудищанської сільської ради займає одне із провідних місць по кількості природних та істотко - культурних об'єктів, які входить до складу масштабних туристичних маршрутів по району „Диканщина – історико - культурний центр Полтавщини" (з поселенням в сільські зелені садиби) та «Козацькими шляхами».

Шляхова екскурсія розпочинається з огляду мальовничої місцевості в с. Чернечий Яр, де знімався художній фільм „Они шли на Восток” та українсько - російсько - італійський фільм „Соняшники” з участю Софі Лорен та дитячий художній фільм «Пригоди на хуторі поблизу Диканьки» (2008 р.) Неподалік, в с. Писарівщина, є пам'ятка садово - паркового мистецтва - Писаріщанський лісопарк (площею 16 га) та загальнозоологічний заказник «Фесенкові горби» (площею 70,2 га), Вершигора та Вершигорський став.

Тут проходять дві екологічні стежки регіонального ландшафтного парку «Диканський».

Поряд з природними об'єктами тут розміщена будівля бувшого Великобудищанського Преображенського жіночого монастиря (зараз СПТУ-51). В одній із місцевих садиб розміщена майстерня художника В. Пориніса. Через р. Ворсклу пролягає повітряний місток, а неподалік пляжна зона відпочинку.

Поблизу села Кардашівка знаходиться урочище "Лапівщина" - заповідна зона РЛП "Диканський", урочище "Михайлівщина" та місця впадання річок Добришина і Мерло - приток р. Ворскли. Дані села входять до об'єктів водного маршруту по р. Ворскла, який розроблено і впроваджено регіональним парком.

В с. Великі Будища, яке з 1660 року було сотенними містечком Полтавського козацького полку, розташована пам'ятка архітектури Свято - Троїцька церква (1819р.).

У 2008 році, в день великого християнського свята Різдва Пресвятої Богородиці, в сільському будинку культури села Великі Будища відкрито сільський музей українського весілля. До сьогоднішнього дня жителі села зберегли в своїй пам'яті місцеві народні звичаї і обряди, стародавні весільні пісні, які супроводжували урочистості весілля. В експозиції: весільне вбрання того часу (більше 50 років тому назад), меблі та предмети побуту, безліч вишитих рушників, сорочок та навіть скриня нареченої.

Найцікавіше те, що поряд з унікальними експонатами в музеї проходять традиційні весільні обряди на замовлення. Більшість молодят, які реєструють шлюб в сільській раді, із - задоволенням проходять обрядове дійство, яке свого часу надихало на любов і злагоду їхніх бабусь і дідусів

Щиро запрошуємо всіх до Музею українського весілля, який є єдиним не тільки в Україні а мабуть і у світі. На замовлення для Вас проведуть весільний обряд, почастують весільним короваєм, шишками та медяниками.

LZEBttvwKBI

 
Сорочинський ярмарок PDF Друк e-mail
Вівторок, 26 вересня 2017, 11:19

Сорочинський ярмарок

Національний Сорочинський ярмарок - це найбільший в Україні і найвідоміший за її межами ярмарково – виставковий захід. Його унікальність полягає у тому, що він зберігся з XVIII століття до наших днів. Проводиться традиційно один раз на рік в передостанній тиждень серпня,  під відкритим небом в центрі села Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області. Ярмарок надзвичайно колоритно описаний в повісті генія світової літератури Миколи Гоголя «Сорочинський ярмарок»( цикл повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки»).

alt

Символом ярмарку є стилізоване зображення млина.

Своєю мегапопулярністю в наш час ярмарок зобов'язаний не лише яскравому слову та іскрометному гоголівському гумору, а і тим, хто його сьогодні готує і проводить. З 1999 року організатором заходу є ТОВ «Сорочинський ярмарок», натхненником і керівником проекту – кавалер орденів княгині Ольги III та II ступенів Світлана Свищева.

alt

Щороку участь у ярмарку беруть понад тисячу підприємств, приватних підприємців, майстрів народних промислів, закладів громадського харчування та розваг і т. д. На п'яти сценах свою майстерність демонструють тисячі учасників мистецьких колективів музичної, пісенної і танцювальної народної творчості, а ввечері проходять концерти зірок української естради та запальні дискотеки. Серед понад півмільйона людей, які відвідують ярмарок, до 30 делегацій з країн близького та далекого зарубіжжя, представники дипломатичних місій, акредитованих в Україні ( за останні десять років захід відвідали представники понад сорока країн світу ), понад 300 журналістів друкованих і електронних засобів масової інформації, керівники нашої держави та інші високоповажні гості.

alt

На сьогодні Національний Сорочинський ярмарок – це єдиний в Україні захід, відвідування якого дає якнайповніше уявлення як про нашу державу, так і про її народ, його економіку, історію і культуру. Територія ярмарку поділена на сектори. Так, в секторі промислових підприємств знаходяться експозиції підприємств різних галузей промисловості з усіх областей України та з-за кордону. Різноманітна торгівля зосереджена в секторі приватних підприємців, а понад 30 кафе і ресторанів української та інших національних кухонь нагодують усіх бажаючих смачною і корисною їжею та нададуть можливість скуштувати напої з багатьох країн світу. Але, особлива гордість організаторів ярмарку - це етнографічна територія та містечка майстрів. На етнографічній території знаходяться відтворені чи реконструйовані будинки сільських жителів України XVIII – XIX століть ( різного соціального статусу – багатіїв, бідняків, середняків), в кожному з яких розташований вільно відкритий для всіх бажаючих етнографічний міні – музей. В експозиціях цих музеїв представлені меблі, посуд, одяг та інші побутові артефакти тієї чи іншої історичної епохи, що відтворюють життя українців в певний історичний період. Експозиції постійно поповнюються за рахунок придбань, здійснених організаторами в ході етнографічних експедицій.

Два містечка майстрів дозволяють скласти повне уявлення про традиційні народні промисли та мистецтва всіх без винятку регіонів України. Переважна більшість представлених там виробів – ручної роботи, дуже високої якості. Секрети їх виготовлення зберігаються у сім'ях чи в окремих населених пунктах і передаються з покоління в покоління протягом уже кількох століть. Це вироби з дерева, кістки, глини, каменю, інших природних матеріалів. Широко представлені всі школи традиційної української вишивки, шиття, плетіння, ткацтва. Багато картин, написаних народними художниками. Є плетіння з лози, бісеру, дивної краси речі, виковані ковалями.

 Особливої уваги заслуговує культурна програма ярмарку. Протягом усіх шести днів на п'яти сценах постійно виступають мистецькі колективи та окремі виконавці, як професійні, так і самодіяльні. Будь-який колектив, який бажає виступити на ярмарку і своєчасно подасть заявку, може зробити це на радість численних ярмаркуючих, які насолоджуватимуться їх мистецтвом.

На території створено всі умови як для роботи журналістів, так і для проведення заходів ділової програми. Побудована та оздоблена в етностилі споруда прес-центру на 100 місць, з озвученням та кондиціюванням.

В умовах сучасного розвитку України, насиченості ринку товарами та послугами, розвитку торгівлі на цивілізованому рівні XXIстоліття, актуальність та привабливість Національного Сорочинського ярмарку полягає в тому, що він перетворився в центр народної культури та дипломатії і розвивається саме в цьому напрямку. Зберігаючи ярмаркові традиції далекого минулого, нинішній ярмарок надає їм нового сучасного звучання, вдало і зі смаком поєднуючи у собі історію та сьогодення, впевнено дивлячись у майбутнє. 

 
« ПочатокПопередня12НаступнаКінець »

Сторінка 1 з 2
Вхід для читача Бібліотечний консультант, натисніть що б розпочати розмову Вхід для оператора
Google перекладач
Ukrainian Armenian Azerbaijani Belarusian Chinese (Simplified) English French Georgian German Italian Latvian Lithuanian Polish Russian Spanish Turkish
Сага об ИКЕА
Митні правила в Україні
Банер
Оцініть якість обслуговування і компетентність співробітників бібліотеки